Кажуть, митрополит Павел у ближньому колі виправдовує свою «обережну» позицію якимись «особливими обставинами», в яких нібито перебуває.

І я, здається, зрозумів, на що він натякає. Адже, відповідно до ст. 13 закону РБ «Про свободу совісті та релігійні організації», «Керівником релігійної організації може бути тільки громадянин Республіки Білорусь». Тобто за законом він, як громадянин іншої держави, не може бути главою не лише всієї БПЦ або єпархії, але навіть і звичайного приходу.

Я завжди був противником цього закону, що навіть призвело до першої моєї заборони у 2007 році. У тому числі і проти цієї вимоги за громадянством, бо це внутрішня справа церковних організацій вирішувати, хто може їх очолювати.

Найсмішніше, що саме Білоруський Екзархат свого часу «продавив» цей закон. А вимогу громадянства передбачалось направити проти західних місіонерів і тим самим стримати поширення нових протестантських громад. Але, як буває, втрапили у свою ж яму.

Одного разу я спитав у присутнього на одному з зібрань Мінської єпархії уповноваженого у справах релігій Л. Гуляко, чи не передбачається вилучити з закону це дискримінаційне положення. На що отримав відповідь у доволі хамській формі, але сутність зводилась до того, що це, мовляв, наш закон і ми самі вирішуємо, чи застосовувати його або не застосовувати в кожному окремому випадку. «Ми не педалюємо його застосування».

Таким чином, митрополит Павел тримається на своїй посаді виключно з прихильності влади, котра у випадку чого може у будь-який момент «педалювати» його у повній відповідності до закону, аж до видворення з країни.

Я вже не кажу про таку побутову деталь, що й проживає він, за милістю диктатора, у його резиденції у Дроздах.

credo.press: Олександр Шрамко, Facebook