«Каяття митрополита Антонія (Масендича)» (Частина 2)

Час читання: 9хв.

Вашій увазі друга частина інтерв’ю «Каяття митрополита Антонія (Масендича)»

– Але на соборі патріархом УПЦ-КП «вирішили вважати» Мстислава, а Філарета – його заступником. Які відносини були між ними?

– Та ніяких. Ви ж розумієте, для чого це було зроблено. Патріарх Мстислав Філарета не переносив. Я відчуваю велику провину перед Мстиславом, який зробив для мене дуже багато добра, хоча я діяв не по своїй волі … Звичайно, мені б тоді не боятися – піти на бойкот. Але як можна було виступити проти, як стверджували депутати, волі Президента? Приїхавши з Філаретом з Константинополя, ми повинні були піти до Мстислава. Адже патріарху депутати пред’явили ультиматум: або береш Філарета, або залишаєшся в повній ізоляції. Мстислав зупинився тоді в готелі «Жовтнева» і відразу ж запитав, де Антоній. Я, звичайно, боявся до нього йти, але пішов. Все пояснив, сказав про завдання Президента, він відповідав: це дещо прояснює картину, але все одно ти гідний покарання. Я просив прийняти Філарета, якщо вже так вийшло – він навідріз відмовився. Червоній, Поровський, Скорик ходили до нього з тим же – марно. Нарешті, Мстислав пом’якшав: мовляв, він не проти об’єднання, але для чого йому цей «заступник», над яким люди сміються в усьому світі. Лише перед від’їздом Мстислава змусили прийняти Філарета: наодинці проговорили хвилин п’ятнадцять. А їдучи, патріарх попросив, щоб його проводжали без Філарета. Але Філарет все одно поїхав до Борисполя. Так що їх зустрічі завжди були вимушеними. Мстиславу просто нікуди було діватися, хоча він не терпів ні Філарета, ні Романюка.

– Та чому і Романюка?

– Не знаю, може бути, через негідну поведінку Романюка в ув’язненні, про що були публікації, або позначалася неприязнь, що виникла в Америці. Одного разу патріарх поплескав мене по плечу і сказав: «Якщо ви хочете бути моїм другом, то про Романюка мені більше не нагадуйте». Взагалі, Романюк перебуває під якимось гіпнозом Філарета, навіть тепер, будучи вже патріархом, сліпо робить все, що той йому наказує.

– Але чому місцеблюстителем, а потім патріархом обрали саме його?

– Коли помер Мстислав, раптом з’ясувалося, що Філарет не проти зайняти його місце. Проти цього, як мені здалося, не заперечував і Зінченко. А тому мені довелося безпосередньо заявити «забрудненому» претенденту: ви не можете бути місцеблюстителем, оскільки Західна Україна відразу ж від нас відпаде. Адже віруючі лише терплять його в єпископаті, але аж ніяк не вважають його керівником. Філарет ніколи не їздить ні до Львова, ні до Тернополя. Обрання Романюка – це був єдиний вихід з положення, щоб зберегти єдність УПЦ-КП. Проте, на соборі депутати зробили потужну спробу протягти в патріархи кандидатуру Філарета. За нього горою стояли Червоній, Поровський, Скорик і т. д. Не хочу відбілювати атеїстичний режим, уповноважених і так далі, але скажу відверто: навіть комуністи так не втручалися у внутрішні справи церкви, не чинили на неї такого тиску. На соборі Червоній став біля одного мікрофона, Поровський – біля іншого і, як на сесії парламенту, почали перехресний вогонь. Тільки демарш колишніх єпископів УАПЦ (ми вийшли із залу) не дозволив їм проштовхнути в патріархи Філарета. Тоді вони вирішили розправитися на соборі зі мною. Лише заступництво Ромнюка, щойно обраного патріархом (він пригрозив передати нардепам свій патріарший кукіль), приборкало їх завзяття. Втім, може бути, зіграв свою роль і дзвінок Жулинського, який сказав, щоб всі – і Романюк, і я – залишилися на своїх місцях.

– Чи можна визнати нормальним стан речей, коли депутати керують церквою, від Президента дзвонять і вказують, кого на яких місцях залишати?

– У нас в Україні це нормально. Втручання позацерковних сил в справи церкви перейшло вже всі межі. Депутати, Зінченко – постійні гості Філарета, сидять на священних синодах і, по суті, керують церквою, командують архієреями. Зінченко навіть розпорядився, щоб, скажімо, архієпископа Спиридона прибрали з Вінниці. Філарета підтримують і «силові структури»: він друг Недригайла, ще більший – Бориса Табачека, настоятеля Володимирського собору. Міліція спільно з філаретівцями робить акції типу штурму Києво-Печерської Лаври.

Взагалі, біда християнства в Україні полягає в тому, що різні політичні сили присмокталися до церкви і кожна намагається використовувати її вплив на людей в своїх цілях. Церква не змогла вчасно від них відмежуватися. В результаті УАПЦ має своїх політиків, УПЦ-КП підтримує своїх. Це біда. Якби всі конфесії зібралися і сказали: досить, нехай політики займаються політикою, а у церкви своє призначення – йти в лікарні, школи, в’язниці, богодільні, дитячі будинки, – тоді б церкву не розривали на частини, і позиції нині конфліктуючих сторін зблизилися б . Тому я і пішов з УПЦ-КП: не хочу бути ширмою, за якою наживається чийсь політичний капітал. Свого часу я підписував якийсь папір за Левка Лук’яненка. Тепер УПЦ-КП потрібна перш за все Червонію, Скорик, Поровському, Зінченко і т. д.

– Ви говорите дуже жорстокі речі. Погодьтеся, віра – справа інтимна. А лізти в душі людей, спровокувати розкол православних заради якогось «політичного капіталу» – це вже занадто цинічно.

– Побачите, вони будуть знову висуватися в округах, де захоплені храми, де в УПЦ-КП є підтримка серед населення. Ось Богдан Тернопольський, наскільки мені відомо, висувається по Тернопільській області … Чому, скажімо, Червоний, Поровський не їдуть в Східну Україну? Адже Поровський багато працював в Криму над його українізацією. Чому б йому там не висунутись? Вони брешуть навіть своїм виборцям. Червоній, наприклад, знає, що Рівненщина не підтримує Філарета. І після собoру, приїхавши в Рівне, в очі віруючим заявляє: ви знаєте, я на соборі голосував за Романюка, а владика Рівненський Роман підтримав Філарета. Це щоб дискредитувати архієрея в очах людей. Хоча я свідчу: все було навпаки – на кандидатурі Філарета наполягав саме Червоній. Трагедія наша полягає в тому, що до церкви приєдналися нецерковні люди. Більше-то їм діватися нікуди. І Поровський, і Чeрвоній – колишні комсомольські працівники, Зінченко, наскільки мені відомо, взагалі на виборах проходив по Демплатформі КПРС у Вінницькій області. Ситуація змінилася, що ж їм робити? Вони мудро вирішили – йти до церкви. І якби вони прийшли до церкви з чистими почуттями, з покаянням, це було б чудово. Але вони прийшли для того, щоб знову панувати і нав’язувати церкві свою нерозумну політику. Я не впевнений, що будь-хто з них взагалі читав Біблію. А священикам нардепи відвели невдячну роль: експлуатуючи патріотичні почуття віруючих, створювати спритним парламентарям підмогу для виборів. А тому переконаний: залишатися в цій церкві, брехати віруючим – великий гріх. Філарет отримує гуманітарну допомогу від колишньої армії НДР, взуває та вдягає козачків Червонія, ті штурмують для Філарета храми – ось вам приклад взаємної підтримки. Недарма Поровський якось підлестив всесильному Філарету: мовляв, як я вас раніше ненавидів! Але тепер готовий стати перед вами на коліна.

– А як же патріарх УПЦ-КП Володимир (Романюк)?

– З нашим відходом у нього вже немає підтримки серед єпископів. І Філарет править бал. За неперевіреними поки даними, він робить все, щоб Романюк спився.

– Але ж не секрет, що, ще будучи єпископом, Романюк любив закладати за комірець?

– На жаль. Але після подій в Луцьку у нього був серцевий напад, і він обмежив вживання спиртного. Я чомусь переконаний, що Романюк піде. Я поважаю його як людину, яка переслідувалася, і думаю, що він не захоче довго танцювати під філаретівську дудку.

– А чому Романюка так підтримує УНСО?

– Чесно зізнатися, не знаю, хоча Романюк дійсно має на них великий вплив.

– Але ж ви теж брали участь в захоплення храмів, наприклад, в Тернополі?

– У подіях в Тернополі, даю слово, я не винен. Я розмовляв з єпископами та священиками в церкві, коли Червоній дав команду козакам захопити будинок єпископа УПЦ Сергія. Спочатку він виступив перед священиками з пропозицією організувати тернопільське козацтво і оголосити збір коштів для цих цілей. Потім з’явився до Сергія, де були бухгалтер, сторож і жінки, що прислужують. Щось сказав їм – його, мабуть, образили. Тоді козаки заступилися за свого отамана. Сили були нерівні, і після невеликої сутички козаки всіх викинули за ворота. Червоній ще послав гінця до автокефальних священиків: мовляв, йдіть на підмогу, ми для вас будинок відбиваємо. Я відразу хотів виїхати звідти, але мою машину блокували. Думаю, це була спланована Червонієм проти мене провокація, щоб представити мене як терориста: мовляв, де з’являється Антоній, там неодмінно побоїще. На наступний день будівлю УПЦ повернули.

– А скільки парафій зараз в УПЦ-КП в Україні?

– Півтори тисячі. Це організація впливова лише в Західній Україні. Якщо з УПЦ-КП вийде Київська єпархія, яка налічує сто діючих парафій (ще сто на папері), то філаретівської церкви просто не буде. Я вважаю, що будинок на піску довго не встоїть. Фальш і брехня все одно відкриються. Ця церква неминуче розпадеться.

– А чому ви не повернулися в УАПЦ або не пішли до УПЦ, як інші єпископи?

– Я вчився в семінарії Російської Православної Церкви, служив священиком у ній десять років … Я повернувся до канонічної Церкви, подалі від Філарета, його інтриг і провокацій. Вважаю, що Україна буде мати свою автокефальну канонічну Православну Церкву, і такою буде УПЦ митрополита Володимира (Сабодана). Церква повинна бути з народом, і якщо народ висловився за незалежність, то до незалежності повинна йти і його Церква.

Схожі публікації