Звідки претензії до Церкви під час протестів, і чи може Церква перебувати серед протестуючих? Якщо не йдеться про приниження Церкви та релігійні почуття віруючих – Церкві там робити нічого. Від слова взагалі.
Те, що намагаються подати як певне співчуття, вимагають підтримати ту або іншу сторону конфлікту, те, що вимагають, щоб Церква зловживала своєю духовною функцією та чинила тиск на одну зі сторін політичного конфлікту, – все це, на моє глибоке переконання, є цілковитим нерозумінням або глибоким спотворенням сутності християнства.
Церква не є політичною структурою. Том Христос і казав: «Царство Моє не від світу цього». Вимоги, щоб Церква підтримала якусь зі сторін – це не є чимсь іншим, аніж спробою розділити Церкву і зробити з неї інструмент політики.
Чому розділити? Бо Церква, як боголюдський організм, об’єднує віруючих у Бога, незалежно від їхніх політичних переконань. Якщо ж Церква почне підтримувати одну зі сторін конфлікту, то вона автоматично протиставляє себе іншій стороні, протиставляє себе віруючим, котрі мають інші переконання, і цим відштовхує людей від Бога, чого робити вона не має права. Якщо ж представники Церкви підтримують якусь зі сторін під час політичних протистоянь, то такі клірики по факту займаються «церковним сепаратизмом» та опираються вченню Церкви і Христа, котрий казав, що нікого з тих, хто приходить до нього, Він не відштовхує. Тому всі ці «молитовні майдани», присутність кліриків серед протестуючих під гаслами «церква з народом» – це абсолютне спотворення християнства та цілком відверте лукавство. Якщо «церква з народом» під час протестів, то з яким «народом»? очевидно, що з протестуючим. Виходить, що тих, хто не сприймає цих протестів, у даному випадку така церква народом не вважає і відділилась від цих людей, декларуючи такі гасла.
Чому всі ці адепти богослов’я звільнення, ідеї залучення Церкви у протестні рухи і «підтримки громадянського суспільства», на кшталт представників УГКЦ, або у православному середовищі на кшталт Чорноморця, Говоруна та решти – все це люди, котрі, по суті, є сектантами, котрі грубо спотворюють сутність Євангельського вчення.
Наведу, до прикладу, слова глави УГКЦ до того, як у Ватикані до влади прийшов Папа Римський Франциск, котрий підтримує ідеї богослов’я звільнення. До цього моменту глава уніатів озвучував цілком здорове вчення, котре століттями зберігалось у християнському середовищі.
«Мене як християнина тривожить те, що де-не-де тиск або груба сила стає прийнятним засобом для вирішення державних, суспільних та політичних проблем. З цим ми ніколи не можемо погодитись», – заявив Шевчук у січні 2013 року та додав, що такий тиск на владу – це «помилковий шлях. І тому кожна церква завжди намагається і буде намагатись показати важливість поваги до людини навіть тоді, коли вона дотримується, можливо, інших принципів, належить до іншої національності, до іншої релігії. Тому що кожна тоталітарна ідеологія певною мірою створює феномен зайвої людини – хтось зайвий, хто не потрапляє під чиїсь вузькокорпоративні інтереси. І це абсолютно оманливий шлях для розвитку громадянського суспільства».