Раніше ми піднімали питання про те, як Церква повинна реагувати на ті або інші політичні події, пов’язані з питаннями світу, у тому числі й цивільного.
На прикладі Білорусі ми побачили два різні підходи церковних структур до оцінки того, що відбувається у країні.
Білоруські католики, по суті, схилились до підтримки протестуючих, незважаючи на заклик свого очільника, Тадеуша Кондрусевича, вирішувати «долю Вітчизни» не на барикадах, а за круглим столом. До прикладу, один з католицьких єпископів – Олег Буткевич – заявив про «некоректний підрахунок голосів» (хоча, певне, про це мають судити швидше юристи та правозахисники, а не церковні ієрархи). А деякі клірики Католицької церкви взяли участь у протестах або активно підтримують їх у соцмережах.
Глава Білоруської Православної Церкви висловився швидше у бік статусу кво і проти зовнішнього впливу та підбурювання. При цьому закликавши обидві сторони утриматись від насилля та ворожнечі.
Зазначимо, що католицьке соціальне вчення, ще з часів Фоми Аквінського, має достатньо сформовану «майданну теологію», якщо можна так висловитись.
Йдеться про аналіз умов, за яких, на думку Аквіната, можливе повалення «тиранічної» влади.
Не будемо вникати у деталі визначення, яка влада є «тиранічною», а яка ні (хоча вже тут можна скептично ставитись до позиції противників білоруського президента. Наприклад, якщо подивитись з тієї точки зору, що рівень життя у Білорусі цілком пристойний). Однак, зазначимо деякі моменти (керуючись книгою католицького богослова Шарля Журне «Християнські вимоги у політиці».
По-перше, католицьке вчення передбачає можливість виступу проти влади, окрім випадків, коли це призведе ще до більшого насилля, хаосу та погіршенню життя населення держави. У протилежному випадку такий виступ можна кваліфікувати як заколот.
Тобто розрахунок йде, виходячи з принципу «меншого зла». На наш погляд, у випадку насильницького усунення Лукашенка з посади президента, Білорусь порине у найтяжчу кризу на довгі роки. До того ж, більш ніж ймовірно, що нова прозахідна влада зовсім не буде демократичною. Приклад України тому є доказом. Свіжий приклад – кілька днів тому українська ЦВК скасувала проведення виборів на підконтрольних територіях Луганської та Донецької областей. Що це, як не елемент фальсифікації виборів та грубе порушення прав величезної кількості українських громадян?
По-друге, право на повалення «тиранів», стверджує Фома Аквінський, мають не приватні особи, але «влада народу», котра висловлює спільне благо. Він наголошує, що хаотичний натовп не може іменуватись народом.
У цьому контексті необхідно поставити питання – хто наділив протестуючих білорусів (очевидно, що вони становлять меншість) правом виступати від імені всього народу? А як же ті, хто голосував за Лукашенка? Вони права голосу не мають?
Втім, підозрюємо, що білоруські католики є абсолютно байдужими до тез свого соціального вчення та керуються набагато більш практичними речами. А саме – їм вигідна інтеграція Білорусі в західні політичні проекти, оскільки це обіцяє їм розширення свого впливу та можливість окатоличення білоруської землі.
