Заштатний клірик РПЦ о. Кирило (Говорун) презентував перевидання «фундаментального дослідження про першість та соборність у Церкві», здійсненне спільною православно-католицькою групою в ім’я св. Іринея Ліонського.
Згадана група являє собою 26 богословів з католицької та православної сторони, котрі об’єднались у 2004 році «з метою сприяння офіційному діалогу» між Католицькою та Православною Церквою. Координує роботу католик Іоганнес Ельдеманн. Членів підбирають самі, на свій суб’єктивний смак. Звісно, у неї входить і о. Кирило (Говорун), котрий організував одну із зустрічей групи в стінах Київської Духовної Академії у 2009 році.
Цікаво, що одним зі співголів цієї групи свого часу був архієпископ Іов (Геча), котрий нині є співголовою офіційної Змішаної комісії з православно-католицького богословського діалогу та котрий вважає, що між Католицькою та Православною Церквою немає розколу, а тільки лише «розрив євхаристичного спілкування».
Історія роботи цієї комісії – окреме питання. До 1993 року її очолював грецький архієпископ Стиліан (Харкіанакіс), достатньо консервативний богослов, котрий написав дослідження про непогрішимість у Церкві (з критикою догмату папської непогрішимості). До цього року питання, котрі розглядають на комісії, зосереджувались в основному на питанні таїнств і проблемі уніатства. В результаті все зайшло в глухий кут (не з вини православних) і на 13 років робота комісії фактично зупинилась (пленарне засідання 2000 року можна не враховувати, бо на ньому також розглядалась тема уніатства і не було ухвалено якихось рішень).
Відновилась робота лише у 2006 році з приходом на посаду співголови з православної сторони митрополита Пергамського Іоанна (Зізіуласа). І з цього моменту комісія зі старанністю «відбійного молотка» розглядає виключно питання першості та влади у Церкві.
Погодьмося, вельми цікавий і радикальний розворот на 180 градусів, причини котрого заслуговують на окремий розбір.
Зізіуласа на посаді змінив згаданий нами архієпископ Іов (Геча). Знаючи про його погляди на питання відносин католицтва та православ’я, нескладно здогадатись, у якому напрямку йде робота комісії зараз (вже без участі представників РПЦ).
Про документ, перевиданий за сприяння Говоруна, можна сказати те саме. На мій погляд, він є відверто прокатолицьким. У ньому фактично виправдовується централізація церковної влади у Католицькій Церкві, котра пояснюється різноманітними історичними обставинами та необхідністю захисту єдності Церкви.
Взагалі, історичний аналіз у документі у багатьох питаннях є поверхневим і не тягне на «фундаментальне дослідження», нагадуючи більше пропагандистські тези.
Разом із цим, системний аналіз проблеми співвідношення першості та соборності здійснюється авторами документу, так сказати, «у гегельянський спосіб»: зловживаючи абстрактною діалектикою на шкоду логіці.
У результаті все зводиться до необхідності визнання примату папи римського з боку православних: «Члени нашої групи переконані, що римський єпископ може й повинен відігравати більшу роль у вираженні єдності християн у сьогоднішньому світі».
Втім, конкретний аналіз цього документу заслуговує на окрему статтю, оскільки він є достатньо об’ємним та ґрунтовним.
Можливо, за цю роботу могли би взятись у Київській Духовній Академії, котра має всі необхідні ресурси для здійснення його богословського розбору. У будь-якому випадку, детальне вивчення цього документу є необхідним, оскільки він відображає перспективу, котру готують для Православної Церкви «ліберальні» богослови та церковні діячі. І ця перспектива багато у чому полягає у здачі Православ’я в обмін на казуїстичне «переформулювання першості» з боку католиків.