Окрім білоруських президентських виборів, релігійним оглядачам слід би звернути увагу на українські місцеві вибори, котрі відбудуться 25 жовтня.
Крім цього, вагомим фактором, котрий може вплинути на релігійне життя в Україні, є завершення процесу т.зв. децентралізації, в ході котрої місцеві органи влади отримають більше повноважень та ресурсів.
Вельми ймовірно, що цей процес може мати негативні наслідки для міжконфесійних відношень. Особливо на Західній Україні, де місцеві чиновники традиційно орієнтуються на греко-католицьку церкву.
У цьому можна переконатись на прикладі подій у м. Золочів Львівської області, де мер міста з подачі греко-католицьких священиків влаштував справжнє цькування місцевої громади УПЦ.
Усні напади мера мотивували націонал-радикальні сили на цілком конкретні фізичні дії – 6 серпня 20 людей у масках поруйнували огорожу біля будинку священнослужителя УПЦ. Пізніше відповідальність за цей акт взяла на себе місцевий осередок «Нацкорпусу».
Можна тільки уявити, наскільки ускладниться життя УПЦ на Західній Україні в разі ослаблення можливостей центральної влади контролювати релігійну політику на місцях.
Київська влада і зараз не дуже прагне регулювати міжконфесійні відносини, часто пускаючи на самоплив релігійні конфлікти. Що ж буде, якщо регіональні чиновники перетворяться намут феодальних князьків і керуватимуться принципом «чия влада – того й віра»?
Зазначимо, що даним принципом схильна користуватися саме західноукраїнська влада. Тому що та ж УГКЦ абсолютно спокійно будується в південній і на східній Україні. У деяких випадках навіть зустрічаючи підтримку з боку міської влади. При цьому місцеві жителі не беруть в руки кувалди і не йдуть громити місце будівництва або підпалювати дерев’яні церковні споруди (як це було у Львові з храмом УПЦ в лютому 2018 року).
Вважаємо, новоствореної держслужбі у справах релігій та етнополітики варто було б задуматися над розробкою стратегії з протидії можливим негативним наслідкам зазначених процесів.