Недавно мої колеги опублікували текст про остаточне оформлення у структурі Румунської Церкви українського вікаріату. Я погоджуюсь із викладеними у ньому висновками, але тільки у розрізі погляду на ситуацію з точки зору тактики. Якщо ж брати стратегічний рівень, то виникають питання. І дуже непрості питання.
На моє глибоке переконання, рішення церковного Бухареста щодо українського вікаріату – це завоювання певного плацдарму, котрий відкриває перед румунською стороною ряд можливостей на перспективу.
З однієї сторони, це заявка на певний торг. Адже якщо існує український вікаріат, то чому не може з’явитись румунський аналог на території України? Тим самим церковний Бухарест створює підґрунтя для довготривалої «гри». Політична ситуація весь час міняється, як і розклади у владних ешелонах, тому Румунській Церкві вигідно тримати під рукою «рушницю, котра будь-якої хвилини може вистрілити». Наприклад, хитнеться маятник у бік «ПЦУ» – є можливість лобіювати свої інтереси вже з чітко оформленої позиції. Якщо треба буде більш активно «працювати» з УПЦ – теж існує розуміння, з яких точок починати відлік для просування свого порядку денного.
З іншого боку, за допомогою відповідного кроку створюється додаткова опція на українському напрямку. Румуномовним православним України де-факто підкидається думка про те, що вони в теорії могли би вимагати формування у рамках УПЦ свого вікаріату. І такий підхід цілком може спрацювати у випадку, якщо на канонічну УПЦ знову розпочнуться масштабні гоніння з боку влади. Ні для кого не є секретом, що румуномовні парафії масово до «ПЦУ» не підуть. Однак за умов тиску в них може виникнути бажання отримати додаткову підтримку з боку Бухареста. А в такому випадку в Румунської Церкви виникає велике поле для маневру. Адже, як мінімум, вона через механізм створення вікаріату може отримати широкий вплив на румуномовні громади УПЦ. Якщо ж говорити про максимально вигідний розвиток подій, то румунська сторона здатна піти ще далі. А саме розпочати «гру», націлену на прямий перехід згаданих громад у юрисдикцію Румунської Церкви. Особливо, якщо влада в Україні знову поставить у центрі своєї політики курс на фактичне знищення УПЦ.