Ложку дьогтю у свято річниці Хрещення, що ми святкували 28 липня, вже на жаль традиційно, кинув П. Порошенко. Він заявив, що в Офісі Президента “працюють люди, що відкрито лобіюють інтереси російської церкви в Україні”. І це заявляє той, хто сам був першим лобістом і вигодонабувачем від томосу і створення однієї відомої церковної структури, і при якому не окремі люди, а вся Адміністрація Президента, вся державна структура по всій країні лобіювала інтереси тієї структури і чинила шалений тиск на Українську Православну Церкву! Тому, хто б говорив. Чи як кажуть в народі: чия б корова мичала, а ваша б мовчала. Це по-перше.
По-друге, П. Порошенко продовжує ділити людей, громадян, називаючи частину українських віруючих громадян членами “російської церкви”. Це свідома маніпуляція, спрямована на розділення суспільства, народу. Дуже підло себе веде Петро, який сам був членом цієї “російської церкви”. Також це свідчить про те, що він був і залишається політиком, а державним діячом так і не став. Різницю між першим і другим можна прогуглити в інтернеті. Є слова У. Черчіля про це.
По-третє, Порошенко і його компанія намагаються формувати таку суспільну думку, щоб навіть ніхто і не смів рот відкрити не лише на захист УПЦ, а навіть і на захист просто здорового глузду в релігійних питаннях. Ніби говорити щось на захист УПЦ, а тим більше, що до УПЦ належать такі ж самі українці – не комільфо, це зрада. Але нехай не надіються. Все міняється в нашому світі.
По-четверте, Порошенко маргіналізується, заганяючи себе в рамки західноукраїнської радикальної ідеології. З того політичного табору і з тієї ідеології ніхто ще мирним і спокійним способом до загальноукраїнської влади не приходив. Через революцію, майдани – так, а по-іншому не пам’ятаю.
Та й самого Порошенка в 2014 році народ обирав якраз таки з точки зору зовсім інших ідеологічних очікувань, що були дуже сильно відмінними від тих, на які Порошенко з’їхав в кінці свого президентства.
Серйозні політологи мені недавно розповіли, що хоч з однієї сторони за останні декілька місяців рейтинг Порошенка на декілька процентів підріс, але знову ж таки в середовищі західноукраїнського електорату, але з іншої сторони дуже стрімко збільшився його антирейтинг на загальноукраїнському фоні. Якщо в останній рік свого президентства, перед самим виборами Порошенко мав близько 54 процентів антирейтингу, і отримав нищівну поразку від Зеленського, то зараз його антирейтинг складає близько 74 процентів.
Простою мовою, рейтинг – це кількість людей, яким ти симпатичний, які тебе люблять. Антирейтинг – це кількість людей, які тебе не люблять, яким ти антипатичний. Чому я це все пишу? А тому, що Порошенко й далі продовжує себе закопувати. Але це його справа.
Він раніше був вірянином УПЦ. Однак, як пише про таких людей св. ап. Іоанн Богослов: “Вони вийшли від нас, але не були наші: бо якби вони були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли‚ i через те виявилося, що не всі наші” (1 Ін. 2:19).
В церковному плані Порошенко міг би послідувати прикладу свого небесного покровителя – апостола Петра. Кожна людина має шанс виправити свої помилки. Однак, видно, що поки-що він ще йде по стопах іншого екс-апостола. Хоча людина ще живе, і хотілося б, щоб схаменулася. Принаймні, якщо не може виправитися, то хоча б не говорила гадості. Жаль його. Помолимося за нього.