Кілька слів про невдячність

Час читання: 2хв.

Зрадники Церкви, котрі перейшли до «ПЦУ» торік, поводяться як кинуті дівчата. Складається враження, що вони просто не можуть жити без УПЦ, роблячи регулярні випади на адресу канонічного Православ’я в Україні. Дай-но заллю сала цьому своєму колишньому ще раз, щоб життя чудовим не здавалося.

Недавно на адресу Української Православної Церкви знову ополчився заборонений у служінні за ухил у розкол колишній митрополит УПЦ Олександр Драбинко. Особа, як усім відомо, вкрай одіозна. Цього разу Драбинко вимагає у влади заборонити певну «РПЦвУ», котра не зареєстрована жодним державним органом країни.

 Пан Драбинко, ми приблизно здогадуємось про ваш душевний та фізичний стан. Але це ж зовсім несерйозно – нападати на Церкву, котра виховала і, якщо можна так висловитись, вивела вас у люди. Можливо, ви вже чули таке й почуєте ще раз, але все ж – якщо ви, не зумівши реалізувати свої амбіції в УПЦ, перейшли у розкол и там теж себе не знайшли, ставши настоятелем одного приходу, котрий ні на що не впливає, то може, проблема зовсім не в оточуючих і не в Церкві, котра вас виростила? Адже коли ви пішли у «ПЦУ», за вашими плечами був зібраний чималий багаж різних ресурсів, у тому числі – фінансових, котрими ви цілком могли би скористатися у бік вашого подальшого розвитку, однак цього не сталося. Ви не задумувались – чому?

Політика неповаги та невдячності щодо своїх витоків – це шлях в нікуди. При цьому у вас є цілком реальна можливість повернутись до Церкви. Вас вибачать і приймуть, як блудного сина, котрий пішов во дни оны в страну далече. Якщо ж у вас бракує сміливості зробити такий крок, тоді, будь ласка, просто забудьте про отчий дім і не плюйте в колодязь, із якого ви чимало випили свого часу, а перед тим, як, даруйте, накивати п’ятами, ще й наповнили у ньому доверху свої мехи.

В цілому ж, у всій цій ситуації на думку спадають чудові слова Гете: «Невдячність – різновид слабкості. Видатні люди ніколи не бувають невдячними».

Правблог

Схожі публікації