Вельми цікаві процеси відбуваються у середовищі закордонних приходів українських розкольників, котрі, згідно з томосом, наданим Константинопольським патріархатом, мали відійти під контроль греків.
На папері все виглядало гладенько, а от на практиці все пішло якось не так. Наприклад, у Німеччині склалася ситуація, коли через пасивну позицію Фанару та «ПЦУ» громадам розкольників довелося повертатись у «Київський патріархат»!
При цьому не виключено, що певну роль у цьому могло відіграти і «хутірське младовізантійство» Епіфанія. А саме його бажання чужими руками зробити так, щоб формально закордонні приходи рахувались за греками, а реально ними все ж керували з Києва. Зрозуміло, що, отримавши подобного роду пропозицію та правильно її розшифрувавши (знайшли з ким гратися у підступні ігри), пихатий Фанар відправив прохачів у цілковитий ігнор. Ось їм і довелося вертатись під руку Філарета.
Про що ж, в цілому, свідчить ця ситуація?
- Епіфаній чудово розуміє, що томос обмежив «ПЦУ» рамками тільки України. А це істотно звужує можливості даної організації (зокрема, у світлі стрімкого зростання масштабів виїзду українців з країни). Тому Думенко не проти віднайти варіанти, за котрих «ПЦУ» змогла би все ж таки мати повноцінні закордонні приходи в різних державах.
- На даний момент Епіфаній намагається дотримуватись пристойності і не йти на прямий конфлікт із Фанаром. Однак і глава «ПЦУ», і греки розуміють, що у питанні закордонної власності українська сторона може і буде, як мінімум, лукавити. А як максимум, брати своє там, де це буде виходити.
- Закладені томосом протиріччя (між декларованою автокефалією та реальною залежністю від Фанару), а також небажання частини закордонних приходів розкольників йти під егіду Константинопольського патріархату викликають негаразди в «іноземній власності» «ПЦУ».
Тим самим можна констатувати, що Фанар добився поглиблення церковного розколу не лише всередині України, але також за її межами. Причому вже у своїй особисті вотчині. Як кажуть, дали падати просто нема куди…