Виявляється, людина, котра з мечем руках читав спеціальну проповідь (хутбу) в соборі Святої Софії, – це Алі Ербаш, відомий у Туреччині богослов і глава Управління у справах релігій!
Проповідь називалася «Айя-Софія: знак завоювання, наша довіра Фатіху (султану Мехмеду)».
Ритуал читання хутби з мечем є традицією, котра відноситься до епохи Османської імперії та має різні значення залежно від того, як з мечем поводяться і де він використовуються.
Меч, котрий тримається правою рукою, розкриває «намір використати його» та переслідує мету налякати ворога. Меч у лівій руці, як і в проповіді, закликав вселити впевненість у союзників. Ця традиція, зі слів Ербаша, триватиме у кожній п’ятничній молитві.
«Туга (пристрасне томління), котра завдавала сильного болю в серцях наших людей, завершилась! – звернувся до віруючих Ербаш. – Сьогодні день честі та смирення».
Ну і далі – оспівування Ердогана, завдяки котрому цей захід зміг відбутися.
Як ми і писали, у відкриття мечеті заклали максимум політичної символічності. Дуже схоже на «томос-тур», але епічніше та розмах більший.
Але як тут не згадати прислів’я, котре приписують св. Олександру Невському: «Хто з мечем до нас прийде, від меча й загине».
Дарма турки викликають з минулого привидів Османської імперії. І дарма експлуатують тему релігійних завоювань. Ні до чого хорошого це не призведе.