Про те, що церкви всякі є і всякі треба. Про те, що віряни і невіруючі обирають собі церкву відповідно до своїх очікувань. А вони настільки різні (хоча й розбиваються на десяток-другий моделей), що часто одна й та сама Церква може бути різними і слабко дотичними Церквами. Церква законовчительна та Церква освітня, Церква меморіальна і Церква національна, Церква-благодійна і Церква – джерело доходу й хорошого життя для спритних і розумних, Церква-містична та апокаліптична, та Церква-берегиня і продовжувачка культурної спадщини. Церква, щоб не кололись і не спивались, Церква, щоб співали як ангели. Церква, щоб немовлят у смітники не кидали. Церква, щоб плечем до плеча в єдиному пориві. Церква, щоб чоловіка хорошого знайти. Церква, щоб не забували на чужині мови бабусь і дідусів.
Дуже часто церква отримує новий напрямок розвитку – тому що в неї вливаються люди з певним політичним та культурним досвідом, привносячи його у церковну огорожу та переформатуючи Церкву під себе; або навіть утворюючи нову Церкву.
Ось прийшов у неї український соціаліст Володимир Чеховський – і утворилась Українська автокефальна православна церква.
Ось прийшов у неї після Жовтневого перевороту російський націоналіст і монархіст Сергій (Шеїн) – і стала вона антикомуністичною, антидемократичною та заколотницькою.
Ось прийшла у неї соціалістка та народниця Марія (Скобцова) – і пішла справа народного милосердя та предстояння за злиденних та вбогих на сучасний та передовий спосіб.
А народ сторонній ходить і сперечається – а церква повинна бути за націю. Ось за нашу націю і жодну іншу. – От ні, повинна вона бути про спасіння – от тільки спасіння і ніщо інше, без спасіння навколо батюшки трава не росте й крокодил не ловиться. – Та ви що – яке спасіння, який батюшка, тим більше що він у вас дикуватий, милосердям та любов’ю до ближнього врятуєтесь.
І найбільша образа ентузіастів тієї самої «правильної церкви» – коли їм кажуть, що Церква, як реальна юрособа, зареєстрована зі своїми виборними органами управління та структурою, їм нічого не повинна. Що вони за складним явищем хочуть побачити просте та зручне. Суто своє. А воно не їхнє. Воно якесь інше. Можливо, спільне. Можливо, взагалі не дуже зрозуміле. І вже точно таке, що тікає від жорстких визначень.
Facebook, Микола Мітрохін