Уривок з інтерв’ю із владикою Сильвестром (Стойчевим) на тему того, чому не можна порушувати історичний статус кво (що є вкрай актуальним питанням у контексті рішення Туреччини щодо собору Святої Софії):
«Церковь – це, перш за все, люди. І цих людей, по суті, ніхто не питав. Тема не вивчалася, вона згадалась у певний момент, у певний політичний момент, і була розіграна ця карта. Але Константинополь жодних серйозних консультацій не проводив. Ані зі світовим Православ’ям, ані з Українською Православною Церквою під головуванням Блаженнішого Митрополита Онуфрія, ані з богословами з інших Помісних Церков. Цього нічого не було! Таке ставлення, як до кріпаків, – пан згадав, що він подарував триста років тому частину своєї пастви за якісь преференції, і тепер він вирішив це скасувати. Але ми не кріпаки! Ми люди, котрі живуть та обирають вільно те, що є вже нашою постійною вірою, нашою постійною традицією. Триста років ми прожили без будь-якої участі Константинополя. І чому раптом Константинополь на пів сторінки в якомусь комюніке оголошує про те, що він передумав. Але це 21 століття! І всілякі розмови про свободу людини, про вибір людини, про демократію – де все ці поділося, коли Константинопольський патріарх раптово вирішив, що ось він передумав і тепер Україна та українці православні – це кріпаки, з котрими він вирішив вчинити ось так. А через 150 років появиться Варфоломій Другий, і інакше? Невже подібного роду ставлення не є ставленням, котре принижує нас? І всі захисники подібного роду прав та привілеїв, котрі посилаються на такі прецеденти, чомусь це не враховують. Це для мене є найбільш дивовижним. Впевнений, що треба акцентувати увагу на тому, що по-справжньому серйозних богословських та канонічних консультацій не було проведено. І в підсумковому результаті паству українську ніхто не питав. Відповідно, оцінювати рішення Константинополя треба ще й з точки зору морального змісту. І мені очевидно, що моральний зміст зведений до нуля. Про мораль там ніхто й не думав».