Елпідофор (Ламбрініадіс) запам’ятався найглибшим прогином під патріарха Варфоломія ще у 2014 році. 7 січня 2014 року у відповідь на позицію Синоду РПЦ про те, що РПЦ розуміє першість по честі Константинопольського патріарха як першого, хто згадується у диптихах серед рівних (без папських повноважень), на офіційному сайті Константинопольського патріархату була опублікована стаття Елпідофора, на той момент – митрополита Бурси та професора теології Університету в Салоніках.
«Першість архієпископа Константинополя не має нічого спільного із диптихами… Якщо ми говоритимемо про джерело першості, то таким джерелом є сама особистість архієпископа Константинополя, котрий як єпископ є першим «серед рівних», але як архієпископ Константинополя та, відповідно, Вселенський Патріарх є перший без рівних (primus sine paribus)». Варто зазначити, що за останні 100 років у Константинопольському патріархаті розвинулося вчення про першість, котре фактично копіює модель Ватикану, в котрій глава церкви – Папа – вважається представником Бога на Землі.
Виходячи з цієї концепції, Елпідофор активно допомагав Варфоломія у проекті дарування автокефалії для ПЦУ. Саме за томос, виданий Фанаром Православній Церкві України у 2019 році, він й отримав свою престижну кафедру головного архієпископа та представника Вселенського патріархату в США.
А отримавши, негайно почав боротьбу за наступний етап кар’єрних сходинок, котрі ведуть на Константинопольський престол. Щоправда, по головах своїх православних колег, і, не виключено, – і по голові самого патріарха Варфоломія. Одним з його недавніх кроків у цьому напрямку стало інтерв’ю грецькому виданню «Товіма». У ньому архієпископ знову піднімає питання права надавати автокефалію, точніше, обґрунтовує виключне право Константинопольського патріархату на дарування томосів.
І у своїх міркуваннях архієпископ Елпідофор несподівано доходить висновку, що не Руська Православна Церква є Церквою-матір’ю щодо Української, а навпаки – Москва – дочірня церква Києва. «У випадку з українською церквою принаймні парадоксальним та викривленим є твердження будь-кого про те, що церква у Москві є матір’ю церкви України. Якраз навпаки. Московська церквак є донькою української церкви, котра – українська церква – є донькою Вселенського Патріархату. Ви знаєте, що хрещення Русі, але не росіян, а як відомо, Київська Русь – це не Росія, відбулось за київського князя Володимира, після його хрещення», – заявив він.
За логікою архієпископа Елпідофора, виходить, що Церквою-матір’ю щодо РПЦ є створена Петром Порошенком у 2019 році ПЦУ, що само по собі за межею абсурду. Не кажучи вже про те, що віряни РПЦ тоді теж, виходить, нібито підпорядковуються Фанару. Це ж не багато не мало, заявка на 100 мільйонів віруючих, котрі відносяться до чужої юрисдикції. Повна ж мрія Елпідофора становить понад 200 мільйонів віруючих по всьому світу, котрих треба звідкись узяти фактично неспроможному в цьому плані Константинополю.
Ідея папства є настільки сильною для архієпископа, що і він тримає у фокусі решту напрямків для створення своєї величності. Боротьба із Кіпрською та Елладською Церквами за право представляти грецьке православ’я у світі теж ані на хвилину ним не зупиняється. Грецькому телеканалу ERT Елпідофор недавно заявив: «Американська архієпархія є природнім лідером греко-американського лобі. Ми готові рухатись у будь-якому напрямку у співпраці з Грецією та Кіпром для захисту Батьківщини та нації». У будь-якому напрямку, заради Батьківщини. Варто нагадати, що сам архієпископ – громадянин Туреччини, як і його батько, який не побажав повертатися до Греції, і з історичною батьківщиною його пов’язує хіба що бажання кар’єрного росту за її рахунок».
Гнучкість принципів, вільне поводження з канонами Православ’я і жвавий інтерес до отримання влади роблять Елпідофора ідеальним кандидатом для Демпартії США, яка традиційно відбирає своїх агентів впливу на чужих юрисдикціях саме за такими критеріями.
На початку червня 2020 року архієпископ був помічений на відверто антитрампівських маніфестаціях руху Black Lives Matter. «Сьогодні я приїхав сюди, у Бруклін, щоб висловити солідарність з моїми побратимами і сестрами, чиї права були жорстоко порушені. Ми повинні говорити і говорити голосно про несправедливість в нашій країні. Це наш моральний обов’язок і обов’язок підтримувати святість кожної людини… І тому я буду і надалі стояти попереду разом з усіма, хто прихильний до справи збереження миру, справедливості і рівності для кожного громадянина доброї волі, незалежно від його раси, релігії, статі чи етнічного походження». До слова, архієпископ Елпідофор був запрошений на марш мером Брукліна Еріком Леруа Адамсом та державним сенатором Ендрю Гунардесом. Обидва вони за збігом обставин представляють головного бенефіціара протестів – Демократичну партію США. Раніше він взяв активну участь в написанні та розповсюдженні так званої соціальної доктрини Фанару – «За життя світу», написаної також за збігом обставин по головних пунктах передвиборчої програми кандидата від Демпартії Джозефа Байдена – захист мігрантів, толерантність до девіацій, заміна християнських цінностей вільним трактуванням прав людини тощо.
24 квітня 2020 з настанням мусульманського посту Рамадан, архієпископ Елпідофор заявив: «У цей час, коли нам потрібна глобальна солідарність, я висловлюю побажання, щоб Рамадан допоміг об’єднати народи і нації навколо сенсу життя, надії на вічність, для поширення миру і доброї волі на землі, і таким чином разом ми подолаємо цю світову пандемію». Адже ніхто не змушував православного священика шукати розташування мусульманської громади США, чиї інтереси в передвиборній кампанії взявся завзято захищати Джо Байден, присвятивши їм кілька розділів своєї програми? Ні. А народи і нації навколо сенсу життя, за його словами, тепер об’єднує не Христос, а Рамадан.
Свій політичний активізм рамками православ’я і, тим більше, канонів, він обмежувати не збирається. Це, по суті, заява про старт активної політичної діяльності, в, зауважимо, далеко не православній країні, яка знаходиться на порозі президентських виборів. Тобто на боці однієї з двох найбільших політичних партій США.
Саме папські амбіції, а не незалежність ПЦУ, як продавалось наївним патріотам у 2018-2019 роках Петром Порошенком, дали поштовх до зближення Фанару та Банкової. Протиріччя розкрилися значно пізніше, коли виявилося, що Фанар фактично створив в Україні екзархат, без будь-яких ознак автокефалії. Ні про яке патріархаті не йшлося і не йдеться зараз. «Київська Русь – Київ, а сьогодні це Україна – це юрисдикція Вселенського патріархату. І отже, Київ – це митрополія!», – вже без сорому заявляє архієпископ Елпідофор, котрий прийняв безпосередню участь в створенні ПЦУ, в недавньому інтерв’ю «Товіма».
Все це каже про те, що думки ієрарху Фанару зайняті виключно одним – збором/відбором в інших церковних юрисдикцій. Неважливо, як і у кого вони будуть відібрані. Неважливо, де буде знаходитися сам патріархат. Хто насправді – патріарх Варфоломій або кандидат в президенти Джозеф Байден або президент Туреччини Ердоган – керує діями архієпископа Американського – важко сказати. Хоча, насправді куди більш важливе питання – кому в духовному сенсі служить архієпископ Елпідофор, котрий навмисно підсилює розкол у світовому Православ’ї, наполегливо вибудовує під себе сценарій папства, з намірами підпорядкувати якомога більше церковних юрисдикцій.
Андрей Золотарев, Facebook.