Зарубіжні приходи «Київського патріархату» продовжують боротись за збереження статуса кво, не бажаючи виконувати умови «томосу», згідно з яким «ПЦУ» має відмовитись від усіх своїх зарубіжних структур на користь Константинополя.
На Facebook-сторінці т.зв. «Європейського деканату УПЦ КП» під керівництвом «протоієрея» Володимира Чайки була викладена аргументація на користь збереження підпорядкування Філарету та «Київському патріархату».
На думку представників «УПЦ КП», Константинопольський патріархат, «поновивши» Філарета, визнав тим самим і «Київський патріархат». А отже, томос був лише формальністю (ми самі неодноразово писали про те, що це рішення Синоду Константинопольської Церкви дійсно створює колізію, котрою тепер успішно користуються розкольники, вважаючи його індульгенцією на всі свої дії, – якщо Фанар визнав Філарета канонічним єпископом, то навіщо йому ще якісь додаткові визнання?). І якщо є «почесний патріарх», отже це все ж таки «патріарх», а якщо є патріарх, отже є і патріархія. А отже, всі зарубіжні приходи продовжують підпорядковуватись Філарету.
Чимсь ця логіка нагадує «онтологічний аргумент» – якщо існує поняття, то існує і реальність, до котрої це поняття відноситься.
Аргументація певною мірою софістична, однак справа у тому, що саме рішення Константинополя було абсурдним, софістичним та антиканонічним. Що й дозволяє Філарету робити висновки, котрі Фанару тепер важко спростовувати. Греки потрапили у пастку, котру самі й створили.
У будь-якому випадку, частина аргументів «УПЦ КП» заслуговує на окрему увагу.
Наприклад, стверджується, що згідно з постановою «об’єднавчого собору» від 18.12.2018 року, «Київський патріархат» повинен був увійти до складу нової «Церкви». Тобто мова йде не про негайну ліквідацію, а про приєднання на певних умовах – після створення «єдиної помісної автокефальної ПЦУ».
А оскільки «ПЦУ» до сих пір не визнана повнотою Православ’я і не є єдиною помісною (оскільки існує УПЦ і об’єднання не відбулося), то умови не виконані.
Зазначається, що Елладська й Олександрійська Церкви хоча й визнали «ПЦУ» «де-факто», але не зробили цього «де-юре», не підтвердивши це визнання письмово. Тому, роблять висновок представники «Європейського деканату», «юридичних причин для припинення діяльності Київського патріархату не було, хоча його реєстрацію поспішно припинили».
Звичайно, всі ці аргументи поки що ніяк не допомагають Філарету у відновленні реєстрації його структури, однак є яскравим підтвердженням того, про що в УПЦ давно вже говорять – ніякого подолання розколу в Україні не відбулося. І дії Фанару все більше набувають відтінку «малопристойного комедійного видовища» (с).