Наша мета – створення Помісної церкви, – отець Алексій Струве

Час читання: 6хв.

У передмісті Парижа Медоні відбулось перше загальне зібрання вікаріату для громад руської традиції, що увійшли до Галльської митрополії Константинопольського (Вселенського) патріархату. Засновник нової релігійної структури протоієрей Алексій Струве розповів про її завдання та цілі оглядачеві «НГР».

– Отець Алексій, про те, що під омофором Константинопольського патріарха Варфоломія буде створений вікаріат, стало відомо ще наприкінці 2019 року у зв’язку з частковим переходом колишньої західноєвропейської Архієпископії парафій руської традиції у канонічну юрисдикцію РПЦ. Чому зібрання вікаріату відбулось тільки зараз?

– Ми пережили глибоку кризу в нашому екс-екзархаті, котру можна порівняти з розлученням у родині. А коли ми вирішуємо будувати щось нове, то необхідно спочатку змиритись і знайти шлях до примирення. В іншому випадку фундамент нової будівлі буде нестійким. Наш вікаріат – це нова сторінка в історії колишньої архієпископії, і ми хотіли, щоб його фундамент був міцним. Передусім це богословська школа, закладена ще митрополитом Євлогієм (Георгіївським), на котрій ми виросли та дух котрої увібрали. Цей дух і нині продовжує існувати – вже у нашому вікаріаті. Це також і наша літургійна традиція. Незважаючи на те, що її корені йдуть в історію Руської церкви, вона доповнилась як традиціями паризької школи богослов’я, так і західною відкритістю, в котрій ми виросли. Варто зазначити і те, що вікаріат ми заснували під покровительством святої Марії Паризької (Скобцової) та праведного Алексія Южинського (Медведкова). Це два подвижники, святі ХХ століття, котрих канонізував Вселенський патріархат і котрі саме на французькій землі свідчили не лише про те, що таке православ’я, але й християнство в цілому. Починаючи з 1931 року ми як православна громада руських емігрантів та їхніх нащадків були під покровительством Вселенського патріархату. І у зв’язку із цим є цілком логічним, що наш вікаріат перебуває у юрисдикції Константинопольської церкви. Адже саме ця церква свого часу дала можливість руським емігрантам жити православною вірою та її традиціями у Франції, зберігаючи при цьому цілковиту свободу.

– Наскільки необхідною є така структура? Адже руські парафії могли напряму увійти до Галльської митрополії.

– Створення особливого вікаріату є дуже важливим, оскільки в наших приходів спільна традиція та спільне розуміння помісної церкви. Те, що ми отримали від наших отців, – це соборність у дусі рішень Помісного собору 1917–1918 років. Ідею соборності ми вписали до статуту вікаріату. Вона відображена і у парафіяльному житті, і в наших загальних зборах, нашій літургії, тобто на всіх рівнях церковного життя. І коли прийде час і в нас буде вікарний єпископ, а ми на це сподіваємось, то саме загальні збори його оберуть. Це написано в нашому статуті. Зрозуміло, що останнє слово буде за Синодом, але важливо, щоб наша соборна думка була почута. Сьогодні, незважаючи на те, що вікаріат входить до Галльської митрополії, ми маємо адміністративну та пастирську автономію. Є глава митрополії Еммануїл Адамакіс, при цьому буде вікарний єпископ, і вікаріат братиме участь у призначенні цього єпископа. Нині ми створили адміністративну Раду вікаріату, до котрої увійшли не лише священнослужителі, а й миряни. І навколо вікарного єпископа також створена невелика рада священиків для того, щоб він був не сам і щоб всі рішення приймались соборно.

– Скільки приходів колишньої архієпископії увійшли до вікаріату?

– До нашого вікаріату увійшов 21 приход и 2 громади. Ще кілька формально не визначились, їм необхідний час, щоб дозріти.

– Чи не залишилось образи на Вселенського патріарха Варфоломія за те, що він в кінці 2018 року ліквідував руський екзархат і тим самим породив кризу?

– Створювати щось нове з образою в душі неможливо. Необхідно змиритись із тим, що є, – та прийняти це. Патріарх Варфоломій та Синод Константинопольської церкви ухвалили те рішення, яке ухвалили. З ним можна погодитись або не погодитись, але варто визнати, що воно відкрило нову сторінку історії православної церкви у Франції та на Заході в цілому. До цього рішення у Вселенського патріархату у Франції були дві православні структури – власне французька митрополія та руський екзархат. Ідея об’єднати всіх в одну структуру була еклезіологічно правильною. Звісно, вони могли якось інакше провести цей процес об’єднання, і сам патріарх Варфоломій пізніше зізнався у цьому. Однак свідчення церкви у світі не можна обмежувати тільки питаннями структури. Наш дух не зникає через зміни організаційної структури. Навпаки, це стало новим викликом для нас всіх. Наша мета – створення помісної церкви, щоб проповідувати православ’я на Заході. В моєму приході у Нанті, наприклад, є французи, росіяни, грузини, греки, ліванці тощо. Хто зможе зібрати всіх цих прихожан, якщо не Вселенський патріархат? Я переконаний, що у побудові помісної церкви у Західній Європі саме Вселенський патріархат має більше можливостей. Коли ми були в Константинополі та зустрічались із патріархом Варфоломієм, то я відчув, що він очікує від нас бажання написати цю нову сторінку православ’я у Західній Європі і готовий підтримати нас у цьому.

– Як складаються відносини з вашими колегами, як все ж таки перейшли до Московського патріархату?

– Потрібний час для того, щоб усі рани, котрі з’явились в той час, могли загоїтись. Чимало сімей опинились розділеними за релігійною ознакою, але зберегли єдність родичів. В мене є друзі, котрі пішли до РПЦ, але ми з ними зберігаємо дружні та братерські відносини. Звісно, з деким наше спілкування стало дійсно складнішим. І ми всі страждаємо, але не від того, що нас розділили церковні юрисдикції, а через те, що є євхаристичний розрив між двома церквами, що ми не можемо причащатись з однієї чаші та не можемо співслужити. Це найглибша наша рана, і на кожній літургії ми молимось за єдність церкви. Впевнений, що, коли вирішиться проблема євхаристичного розриву між Московським та Константинопольським патріархатам, все стане набагато простіше.

– З утворенням вікаріату, мабуть, виникли суперечки про нерухомість з тими представниками колишньої архієпископії, котрі пішли до Московського патріархату?

– Ми всі намагаємось уникнути подібних судових справ, і нині формально немає жодного процесу з нерухомості колишньої архієпископії. Наскільки мені відомо, нині тривають переговори. Але мені здається, що питання нерухомості для нас не є найважливішим. Спаситель народився у печері, і в Нього протягом всього Його земного життя не було місця, де можна було би прихилити голову. Важливою є не нерухомість, а наше справжнє бажання служити Господу та служити людям, проповідувати православну віру на Заході. А всі питання нерухомості, національності, етнічної належності тощо відводять нас від церкви та відкидають у політику. Сподіваюсь, що ми зможемо уникнути судової тяганини.

Схожі публікації