«Бабель» дезінформував про приход, на котрий претендує Драбинко, – соціолог

Час читання: 4хв.

Захоплюючий “репортаж із Морозівки“, написаний, без сумніву, проукраїнською (і нічого не розуміючою в релігійній тематиці) журналісткою про протистояння двох приходів УПЦ та ПЦУ у селі Київської області, із цілковитим співчуттям до ПЦУ та довірою одному з двох джерел – матері загиблого українського військового. Її версія конфлікту в тексті викликає у мене великі сумніви. І є чому (поговоримо про це наприкінці).

Але панянка у своїй майже наївній розповіді зафіксувала так багато фактури, що висновки є доволі очевидними.

Є успішний сільський священик УПЦ Микола Брега, доволі патріотичний, котрого обрали у 2018 р. депутатом селищної ради та котрий дружить з головою місцевої адміністрації. На початку 2019 р., злякавшись політичного моменту та під тиском якихось, вочевидь, впливових прихожан, оголосив про перехід до ПЦУ. Через півроку подивився на зміни в обставинах та змінив рішення. Зокрема, тому що київські дачники відмовились до нього ходити. Причому питання вирішення приходу вирішив легко – на кшталт або вертаємось, або я вас залишу.

Приход переважно залишився за ним. Про це свідчить той факт, що, коли ПЦУ захотіла освятити місце під будівництво свого храму, їй довелося привозити для цього бойовиків неонацистів з «Правого сектору» та С-14 зі столиці – про що «Бабель» пише, як про якусь справу, яка сама собою розуміється. Інакше священик-депутат зі своїми прихожанами (о жах) міг перевірити документи на будівництво та освячення (судячи з інших репортажів, відсутні, будівництво храму на цьому місці мала би схвалити селищна рада, чого зроблено не було).

Але в цілому картинка як на долоні. Навіть в україномовній та патріотичній Київській області після завершення порошенківської виборчої кампанії ПЦУ із завезеними з Києва бойовиками святить (незаконно зайняті) території. Священиків присилає з Києва. Приходи розкручує за рахунок патріотичних «неофітів» та апеляції до того, що вже ми ж служимо українською (а також спортсекцією, котру, підозрюю, теж будуть вести люди з С-14).

При цьому місцеве населення, котрому цікаво взагалі брати участь у православному житті, у більшості своїй на стороні УПЦ. Але в цілому, всі ці історії стосуються абсолютної меншості жителів Морозівки (не більше 2-5%), де проживає 2400 людей (на 2001 р. та без «дачників»). Журналістка нарахувала там сумарно 30 чоловік на службах в обох приходах. Дані по УПЦ, я думаю (за моїми спостереженнями в інших селах області), є сильно заниженими.

Щодо змісту конфлікту священика з матір’ю «кіборга». Його передісторія є тривалою (і Попович аж зверталась зі скаргою до Зеленського), і в мережі про нього багато матеріалів. Зокрема, священик сказав, що неодноразово служив панахиди за її сином, більше того, у матеріалі УНІАН за 24.03.2016 р. (Духовна допомога у зоні АТО повинна надаватися на постійній основі – священик УПЦ) священик Миколай Брега постає як жертводавець гуманітарної допомоги для воїнів АТО та відвідувач українських військових частин на Донбасі. “Клірик Бориспільської єпархії протоієрей УПЦ Миколай Брега, який нещодавно відвідав військові частини у районі Слов’янська, Артемівська, Зайцевого, Майорська, Дзержинська і Неліпівки… разом із волонтерами доставив українським військовим майже півтори тонни продуктів і антисептичні бинти. Також священик вручив бійцям молитвослови для військових, образки та натільні хрестики. …На згадку бійці подарували священикові український прапор зі своїми підписами.” Попович, у свою чергу, звела на нього політичні звинувачення тільки після того, як він повернувся з ПЦУ до УПЦ.

Фактично (зі сторонньої антропологічної точки зору) в нас тут конфлікт між двома сільськими авторитетами у духовній сфері – нормованим та сталим, традиційним; і новим, котрий набув легітимності після загибелі сина (прославленого державою) і тому такого, що претендує на свою частину сакрального простору та лідерства у сільській спільноті (там ще згадуються про її та її прихильників конфлікти зі школою та «маршрутчиками»).

Ну а «Бабель», як і має бути з патріотичним українським виданням, посів «правильну сторону» у конфлікті та посильно дезінформував своїх читачів.

Микола Мітрохін, Facebook

Схожі публікації