Етнофілетизм у середовищі неканонічних «церков» України. Уроки історії та сумнівні перспективи

Час читання: 5хв.

Етнофілетизм чи етноцентризм – одна з ключових мотивацій, що використовується в якості виправдання церковного розколу. Часто з вуст речників тих чи інших неканонічних угрупувань зустрічаємо подібні вислови: «національна церква», «народна церква», «державна церква».

Хоча подібна риторика доволі відома серед тих, хто цікавиться проблематикою українських церковних розколів, проблема етнофілетизму далеко не нова. «Нема ні грека, ні юдея…», – говорить святий апостол Павло в посланні до Галатів, фактично вказуючи на те, що приналежність до Віри Христової знищує усі відомі суперечки між народами в Ім’я Христове. Штучно скомпрометований термін «брат по вірі», хоча і не є надто популярним у наш час, та залишається актуальним.

Що ж до етнофілетизму в більш близький до нашого часу період, то цей рух було засуджено як єресь на Помісному Константинопольському Соборі в 1872-му році. Це сталося в період прагнення Болгарії до церковної незалежності.

«Ми відкидаємо і засуджуємо племінний поділ, тобто племінні відмінності, народні чвари і розбіжності у Христовій Церкві, як противні євангельським вченням і священним законам блаженних отців наших, на яких затверджена Свята Церква і які, прикрашаючи людське суспільство, ведуть до Божественного благочестя. Тих, хто допускають такий поділ за родами і що бажають засновувати на ньому небувалі досі племінні збіговиська, ми проголошуємо, згідно священним канонам, чужими для Єдиної Кафоличної і Апостольської Церкви і справжніми схизматиками», – було сказано в рішенні Собору.

Однак, потрібно сказати, що настає час, коли гучні ідеї стають банальним прикриттям для реалізації того чи іншого плану, сформованого навіть не в церковному середовищі. Патріотизм у руках хитрих маніпуляторів перетворюється на «потвору», здатну руйнувати цілі держави. А робиться це з однією метою – знищувати незгідних, розділяючи суспільство. Подібне вже не перший рік спостерігається на релігійній мапі України.

Внесок УАПЦ в розвиток ідеї етнофілетизму

Україна страждає від церковних розколів вже більше 100 років. Першою ластівкою стала УАПЦ. Важко навіть описати, скільки шкоди принесла ця організація для цілісності Православної Церкви в Україні. Та найголовніше те, що поява УАПЦ спровокувала виникнення ідеї, утопічної за своєю сутністю, про так звану національну церкву.

Хоча в основі утворення УАПЦ стали зовсім не церковні причини, свою роботу ця організація виконала, як у 20-тих, так і в 90-х роках ХХ століття. Гасла, що були взяті на озброєння «автокефалістами» в 20-тих роках, на жаль, не втратили своєї актуальності і в наші дні. Якщо знайомитись із деклараціями керівництва УАПЦ тих часів, постійно складається враження, на кшталт, «десь я це чув».

«Церква українського народу», «національна церква» і т.п., – все це сьогодні активно використовує «Київський Патріархат», який, фактично, прийшов на місце УАПЦ. Ідея ж «автокефалістів», у підсумку, була зведена нанівець. Тепер вони готові стати хоча би митрополією Константинопольського Патріархату. Та от проблема – не беруть.

Листи з проханнями на Фанар, поминання Патріарха Варфоломія за богослужіннями як свого Патріарха та безліч інших потуг, – усе це лишається не почутим «безсердечними» греками. І навіть ті «автокефалісти», які свого часу втекли закордон і отримали легалізацію в якості духовенства Константинопольського Патріархату, не можуть нічим допомогти своїм колегам в Україні.

Етнофілетизм у «Київському Патріархаті», або Як зіпсувати відчуття патріотизму

Переродження ідей, сформованих в УАПЦ, відбулось в період заснування та розвитку «Київського Патріархату». Однак ті форми, що прийняла «любов до Батьківщини» в УПЦ КП, тепер несуть загрозу національній безпеці та цілісності України.

Ідея етнофілетизму в середовищі «філаретівців» перетворилась у відкриту ненависть до будь-якої, інакшої від їхньої, позиції, а відтак – і до людей, які не ототожнюють себе з «церквою українського народу». Агресія, що витає навколо «Київського Патріархату», вибуховою хвилею поширюється на все оточуюче, породжуючи міжконфесійні протистояння, а подекуди – навіть відкриті репресії проти незгідних.

Те, що в «Київському Патріархаті» називають патріотизмом, радше нагадує махровий націоналізм часів Петлюри. УПЦ КП – з «гідністю» продовжує ідеї УАПЦ, перевтілюючи їх на загрозу миру та стабільності в суспільстві.

Варто зазначити, що УПЦ КП із карколомною швидкістю повторює помилки УАПЦ, збільшуючи їх у сотні разів. Тому, не слід дивуватись, що той розбурханий настрій та шовіністичні ідеї, які панують в «Київському Патріархаті», в скорому часі запустять незворотній процес самознищення. Та сама «народність», якою так пишається зараз «Київський Патріархат», стане для цієї організації причиною загибелі, адже в УПЦ КП надто люблять йти на поводу у не найкращих суспільно-політичних тенденцій.

 Олександр Єрмоленко

Схожі публікації