Описуючи ситуацію з Байденом, ми не планували зачіпати широкий контекст. З нашого боку було бажання підкреслити низку важливих деталей з точки зору виключно українських реалій.
Щодо ж більш глибокого аналізу, то ми підтримуємо позицію одного з друзів нашого каналу. Свого часу Правблог публікував фрагменти його статті. Тепер, коли минув великий період часу, можна сказати, що чимало з озвучених прогнозів вцілили у точку.
«1. Створення «СЦУ» є тим самим пресловутим перетином Рубікону, котрим Константинополь обрубив собі всі шляхи до відступу. Фанар поставив на кон усе: свій авторитет, свій статус і своє майбутнє – заради встановлення постійного та неухильного контролю над іншими Православними Церквами.
- Головними елементами відповідної стратегії Фанару виступають: навішування ярликів «розкольників» на Церкви, незгідні з «грецьким папізмом»; їх поступове дроблення на численні і незалежні одна від одної частини; формування нових релігійних структур, які б вводились у глобальний православний простір під личиною автокефальних, а на ділі залежних від Константинополя інститутів; закріплення за підсумками обов’язкових і систематичних нарад під головуванням глави Фанара (які будуть називатися «Всеправославного Собору») директивного статусу для беруть участь в них Православних Церков (їх зобов’яжуть вибудовувати в неухильному відповідно до рішень «соборів» свою діяльність у всіх значимих сферах і питаннях).
- Основний удар буде спрямований на Руську і Сербську Православні Церкви, які здатні створити найбільш серйозні перешкоди на шляху глобального «переформатування» Православ’я. У першому випадку акцент сфокусується на відколювання від РПЦ таких «напрямків», як Україна, Білорусія, Молдавія, Казахстан і так далі, поки ареал функціонування РПЦ не звузиться до меж Російської Федерації. У другому випадку – позиції СПЦ будуть підривати визнанням «автокефалії» Чорногорської, Македонської і Косівської «церков».
Ефективна реалізація такого сценарію дозволить Фанару не тільки послабити і відсікти від Російської та Сербської Церков серйозні людські, майнові та інші ресурси, а й в іміджевому, а також адміністративному розрізі заповнити ті втрати, які виникнуть у разі повного розриву церковних відносин Москви і Белграда зі Стамбулом. Фактично буде просуватися наступний маніпулятивний посил Константинополя: «Так, РПЦ і СПЦ через небажання дарувати свободу тим Церквам, які хоч і пов’язані з ними, але вже тривалий час функціонують в незалежних державах, відмовилися від єдності з Вселенським престолом. Однак вони не можуть зупинити процес автокефалій, яких жадають в цих країнах. Замість РПЦ і СПЦ, що тимчасово пішли в розкол, православна сім’я приростає численними новими церквами. Мільйони наших братів і сестер повернулися до Чаші, а інші мільйони знайшли настільки омріяну повноцінну духовну свободу».
При цьому «стамбульці» будуть тримати напоготові і таку зброю, як можливість відкликання автокефалій у «негрецьких» Церков (про те, що такий варіант дій з боку Фанара цілком можливий, засвідчило інтерв’ю архієпископа Телміського Іова (Гечі) ВВС від 2 листопада 2018 року) . Тим самим Константинополь залишить для себе на крайній випадок опцію тотальної зачистки православного «поля» від неугодних йому «гравців» (або за рахунок протиправного нівелювання їх ваги в міжправославних стосунках, або формування на їх території альтернативних і визнаних Фанаром «церковних» суб’єктів)”.