1. Головна
  2. /
  3. Новини
  4. /
  5. З розколу – в унію-2

З розколу – в унію-2

Перехід в унію трьох православних громад з маргінального уламку УАПЦ – «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ» – не став несподіванкою. Процес злиття почався ще у 2015 році та вчорашні події стали його логічним завершенням.

Ми вже писали про деякі причини, котрі спонукали лідера цієї групи – «архієпископа» Ігоря Ісиченка – перейти у греко-католицтво, а УГКЦ – прийняти його до свого складу.

Можливо, все могло повернутись інакше, якби у 2018 році ініціатори т.зв. «об’єднавчого собору» запропонували Ісиченкові улитись у «ПЦУ». Однак чи то про нього просто забули, чи то не розглядали його всерйоз, – у результаті він зі своїми громадами фактично опинився «поза грою», і унія з Католицькою церквою для них лишилась єдиною перспективою.

Сам Ісиченко пояснив цей факт тим, що «ПЦУ» є електоральним проектом Порошенка, тому він не захотів входити до її складу. Хоча ще у 2000-х роках в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» він розглядав входження у контакт із Константинопольським патріархатом як головний варіант для схизматичних православних громад. У цьому контексті його пояснення виглядає частково лукавством. Втім, із тим, що «ПЦУ» є політичним проектом, можна цілком погодитись.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що злиття з УГКЦ стало особисто для Ісиченка й тих громад, на котрі він мав вплив, єдиним шансом влаштуватись у складі релігійного об’єднання, котре хоч кимсь визнається. Жодної особливої ідеологічної складової (релігійних переконань) цей акт для них не має. Просто їм більше не було де подітися.

А от для УГКЦ ця подія має набагато більше значення. При цьому для них не важлива кількість громад, що перейшли. Головне – це ідеологічна та моральна «перемога». Для греко-католиків це доказ того, що унія – це не тупикова екуменічна модель, а все ще актуальний спосіб приєднання православних до Католицької церкви.

У цьому контексті Ісиченкові відведена роль, умовно кажучи, «проповідника некромонгерів» (був такий персонаж у фільмі «Хроніки Риддика», чия функція полягала у приведенні до нової віри підкорених народів), котрий мав рекламувати всі «принади» нової унії.

Він давно вже відпрацьовує тези, що перехід в унію – це нібито шанс для збереження істинної… православної ідентичності. Стверджуючи, що греко-католицтво і є істинним православ’ям, а УГКЦ – єдина пряма спадкоємиця «Володимирова хрещення». Ну, тільки «у єдності із римським престолом». Головна його задача як глашатая нової унія – переконати православних у тому, що в унії немає нічого страшного. Що можна бути «православним» і визнавати при цьому першість папи римського тощо.

Для самих православних це, безумовно, виклик. Оскільки така поведінка УГКЦ, на наш погляд, є порушенням безлічі досягнутих угод між католиками та православними.

У цьому контексті відповідним церковним органам слід задуматись про спільну стратегію протидії повзучому просуванню унії та розмиванню православної ідентичності. І, можливо, переглянути зміст комунікації із католицькою церквою.

Правблог

Попередній запис
Суд звільнив затриманих у Чорногорії священиків СПЦ
Наступний запис
Прем’єр-міністр Греції відвідає Єрусалимського патріарха

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее