Події останніх років показали необхідність нових форм боротьби з викликами, з котрими зіткнулась Церква. Криза у міжцерковних відносинах, запущена Константинопольським Патріархатом, призвела до ряду конфліктів між владою та Помісними Церквами. Ситуація у Чорногорії та в України вимагає пошуку нових форматів захисту прав вірян. І, як показала практика, одним із таких форматів має стати юридична сфера. Саме у сфері права, у залах судів можна відстоювати інтереси вірян, і робити це ефективно.
Дії Константинопольського Патріарха Варфоломія вимагають адекватної відповіді з боку РПЦ та решти Церков, незгідних із Фанаром. Вочевидь, що дії Константинопольського Патріархату штовхають Церкви до відпадіння від Христа та нової унії з католиками. При цьому у своїх діях фанаріоти спираються на підтримку лояльної США влади та умовного «громадянського суспільства», котре працює у сфері суспільно-політичних відносин.
Але і в тих країнах, де відносини Церкви з державою близькі до синергії, часто виникає необхідність в активності прихожан у юридичних питаннях. Причому це може бути як при вирішенні зовнішньоцерковних питань, так і внутрішніх проблем. У православному середовищі не прийнято використовувати юридичні інструменти – адже ми покладаємося на Господа, нехай як Він управить, так і буде. Однак сучасність диктує свої правила парафіянам, та й священикам необхідно вміти користуватися юридичною інструментарієм.
У Чорногорії парафії Сербської Православної Церкви зіткнулися із безпрецедентним тиском з боку влади. В середині травня чорногорський президент Міло Джуканович заявив, що буде домагатися створення автокефальної етнічної «церкви». Це було сказано після масових акцій протесту проти затримання архієреїв СПЦ. В кінці 2019 року влада прийняли закон «Про свободу віросповідання та переконань і правове становище релігійних громад», згідно з яким влада має право відбирати церковне майно, тобто храми і монастирі СПЦ, яких в Чорногорії близько 600.
«Сербській Православній Церкві доведеться повернути те, що було вилучено і вкрадено у Чорногорії, і вона стане Церквою етнічних сербів у Чорногорії. Але тоді ми створимо церкву етнічних чорногорців і постараємося, щоб така церква отримала автокефалію і визнання», – заявив президент Чорногорії.
Аналогічним чином розвивається ситуація в Україні: тиск з боку влади і «громадянського суспільства», орієнтованого на Захід, прийняття законів про свободу, які передбачають якраз обмеження свобод православних. Процес вилучення церковного майна УПЦ на користь ставлеників Фанара – розкольників з «ПЦУ» – триває вже кілька років.
Опоненти Церкви працюють в Україні – і в юридичній сфері, і в медійній. У юридичній приймаються закони, які потім стають підставою для судових рішень про зміну юрисдикції майна парафій. Потім вже включаються медійні інструменти та «громадянська активність» прихильників розкольників ПЦУ.
Питання активності православних актуальний і в Росії. Як приклад візьмемо історію, яка сталася на Кубані на тлі епідемії коронавіруса. C 11 квітня, на вимогу Росспоживнагляду, був обмежений доступ прихожан до храмів Єкатеринодарської і Кубанської митрополії. В кінці травня, коли ситуація з захворюваністю COVID-19 покращилася, митрополит Ісідор звернувся до влади з проханням дозволити відкриття храмів для прихожан з 8 червня.
«На сьогоднішній день на жодному засіданні оперативного штабу дане питання не піднімалося, що здається дивним. Ми не можемо вимагати особливого ставлення до себе. Навпаки, робимо все можливе для збереження здоров’я парафіян, для надання допомоги нужденним. Тому ми дивуємося, як звернення митрополита Ісидора від імені всіх кубанських архієреїв, духовенства та віруючих може так довго залишатися без уваги?», – розповів відповідальний за взаємодію із засобами масової інформації Єкатеринодарської і Кубанської єпархії священик В’ячеслав Клименко.
Подібне байдужість з боку регіональної влади викликає роздратування серед кубанських віруючих. За словами ієрея В’ячеслава Клименко, «Люди мені в соцмережах задають сотні питань типу: “Батюшка, якщо вони навіть на звернення таких високопоставлених осіб не реагують, чи можемо ми взагалі сподіватися, що вони почують простий народ?”. Це не питання політики, абсолютно. На мій погляд, це питання людського виховання, поваги, елементарного рівня культури».
Пізніше в коментарі Аналітичного центру св. Василя Великого представник єпархії сказав, що рішення про відкриття храмів блокує головний санлікар Краснодарського краю Марія Потьомкіна.
Чи потребує така ситуація юридичної оцінки? Очевидно, так: митрополія може вимагати від адміністрація Краснодарського краю хоча б пояснення такого до себе ставлення.
Ситуації у Чорногорії й Україні показують, що масові акції православної громадськості спрацьовують не завжди – це країни з високою протестною активністю, і, щоб влада звернула увагу на віруючих, має відбутися дійсно щось екстраординарне. Зате юридичні баталії в судах дають хороший результат щодо захисту прав віруючих. Особливо в цьому плані цікавим є український досвід.
У селі Ковпита Чернігівської області прихожанам Свято-Покровського храму вдалося відстояти власний храм і не допустити його передачі «ініціативній групі ПЦУ». У місцевому суді було оскаржено рішення місцевої сільської ради про передачу майна розкольників.
«Після рішення суду прихильники” ПЦУ “вирішили подати апеляцію, але Ковпитська сільрада відмовилася далі брати в цьому участь. Апеляцію вони програли. Рішення Господарського суду залишили в силі. Тоді вони подали касаційну скаргу, яку суд теж не задовольнив», – розповів секретар Чернігівської єпархії УПЦ протоієрей Ігор Пидан.
Апеляційний суд в Донецькій області відмовив розкольників з «УПЦ Київського патріархату» в праві власності на Стрітенський храм в селі Костянтинівка, захоплений ними ще в 2015-му році: члени парафіяльної ради, один з яких спонсорував будівництво храму, змінили приналежність храму на «УПЦ КП». Зараз, після отримання рішення суду, ще належить фактичне повернення храму у власність, однак зробити це вже набагато легше.
У Вінницькій області єпархія УПЦ подала безліч судових позовів на переведення храмів до «ПЦУ». Крім цього, фігурантом став начальник управління у справах релігії Вінницької облдержадміністрації Ігор Салецький, який надавав підтримку розкольникам. В результаті прихильники розкольників вже говорять про «вінницький прецедент», який може заблокувати незаконну підтримку чиновників із захоплення храмів УПЦ, адже активне сприяння може «викликати вогонь на них».
На окрему увагу заслуговує боротьба зі ЗМІ, що розпалюють міжрелігійну ворожнечу. На початку травня 2020 року намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павел подав позов до суду на український «5 канал», який належить екс-президенту України Петру Порошенко.
«Митрополит Павло звернувся з позовом до Печерського суду Києва до “5 каналу” в зв’язку з поширенням неправдивої інформації про нібито заклики владики приходити віруючим в храм в період загострення коронавірусу в Україні. Митрополит Павло вимагає від П’ятого каналу негайно спростувати брехню і принести вибачення віруючим», – заявила адвокат митрополита Олена Ісаєвська.
І це особливо перспективно для реалій УПЦ, адже розпалювання ненависті до віруючих антицерковними ЗМІ завдає величезної шкоди. Саме журналісти легалізують в очах влади захоплення храмів, нападу на священиків. Саме після сюжетів антицерковних «5 каналу», «1+1», «Еспресо» на Україні відбуваються підпали храмів. У квітні за два тижні їх відбулося чотири.
Як показує практика, навіть при ворожому настрої влади в судах, оперуючи юридичними інструментами, можна відстоювати інтереси Церкви і її прихожан. Найбільш перспективним і ефективним способом захисту прав віруючих є комплексний підхід: збір підписів, масові акції і юридична боротьба в судах. Залучаючи церковну громадськість і лояльних юристів, можна ефективно захищати Церкву в тих країнах, де вона відчуває тиск з боку влади і посягання на храми і монастирі.
Олександр Коваль