Кілька слів про «православний фундаменталізм»

Час читання: 3хв.

Останнім часом почастішали публікації (в тому числі й в англомовних видання) про фундаменталізм в РПЦ. Мовляв, немає більшої загрози та небезпеки для РПЦ, аніж «фундаменталізм» та фундаменталісти. А керівництво Церкви настільки боїться розколу, що в усьому їм потакає.

По-перше, є проблема з визначенням пресловутого «фундаменталізму», тому що ті, хто використовує цей термін, часто не пояснюють, що це таке і чим фундаменталізм є таким поганим. Зрозуміло, що за цим словом стоїть вкрай негативна конотація, і людина, котра отримала ярлик «фундаменталіста», представляється як дрімучий ярий невіглас, котрий чистить ночами свій АК-47.

Взагалі, є тенденція ототожнювати фундаменталізм із будь-якими формами консерватизму та традиціоналізму. Критично сприймаєш процеси глобалізму та секуляризму? Ласкаво просимо до лав «фундаменталістів»! Відстоюєш істинність своєї Церкви і не сприймаєш екуменізм – все, бути тобі екстремістом!

Очевидно, що настільки широке визначення є чистою маніпуляцією та спробою натягнути сову на глобус. Не кожен консерватор або традиціоналіст – це фундаменталіст. Більше того, не кожен фундаменталіст – це консерватор! Особливо якщо згадати, що саме явище фундаменталізму зародилось у надрах протестантизму. Така діалектика можлива з тієї причини, що головна ознака фундаменталізму, на наш погляд, полягає зовсім не у консерватизмі. Фундаменталізм – це не стільки ідеологія, скільки спосіб відстоювати свої переконання, пов’язаний із активними формами насилля.і  йдеться не лише про фізичне насилля, але й про більш витончені його форми.

Хіба ж ті самі церковні ліберали не використовують елементи психологічного насилля? Тролінг, образи, фейки, наклепи, маніпуляції – їхній арсенал зовсім не бідний. А ліберали при владі хіба не створюють витончені системи насилля? Можливо, вони й не вбивають відкрито людей і не використовують для цього газові камери, однак ми чудово розуміємо, що є й інші, опосередковані, засоби пригнічення неугодних людей і навіть цілих держав, залишаючи при цьому видимість пристойності та благих намірів.

Щодо розколу – вважаємо, що для фундаменталізму є характерною якраз протилежна форма активності: завоювання, насадження, поширення, а не пасивне відділення і самозахист. У цьому плані до фундаменталізму є ближчими якраз модерністи (хоча, консерватори, якщо перевірити, теж іноді виявляються модерністами). Звісно, вони не намагаються відколотись або відстояти свою автономність, вони намагаються насадити свої переконання усім без винятку та здійснити метаморфозу релігійної або політичної свідомості.

У цьому контексті, «Пуссі районт», котрі танцювали у храмі Христа Спасителя, це така ж форма фундаменталізму, як і якісь акції Ентео.

Щодо невігластва і малограмотності – безумовно, невігластво є поганою якістю і чимало з тих, хто вважає себе захисником істини, можуть допускати найбільші помилки, однак не менш небезпечними є ерудиція та інтелект, котрі використовуються на шкоду Церкві та людям.

Я давно помітив, що церковні ліберали зовсім не обов’язково є «божими кульбабками», котрі несміливо проповідують інтелектуальні шедеври. Часто вони жорстко ділять людей на просвітницьких інтелігентів (до котрих зараховують себе) та «бидло-зомбі», до котрих відносять решту. Звісно, ці «зомбі», на їхнє переконання, заслуговують лише на «відстріл» або насильницького перероблювання.

Тому на завершення висловлю тезу про те, що для Церкви дійсно є загрозливим фундаменталізм, але не стільки правоконсервативний, скільки ліберальний.

Правблог

Читайте також