Попри кількість капеланів, відносини між СУВД ПЦУ й ЗСУ – зовсім не безхмарні

Чи ви пам’ятаєте, що Православна церква України суттєво зміцнює свої позиції в силових структурах і зараз має вже 82% капеланських посад у ЗСУ, а отже – намагається закріпити й ще більше поширити свій вплив у військах? Так ось, зараз Синодальне управління військового духовенства ПЦУ почало “бодатися” з самими військовими – Центром морально-психологічного забезпечення ЗСУ, підрозділам якого на місцях прямо підпорядковуються військові капелани.

У своєму листі до Головнокомандувача ЗСУ генерал-полковника Хомчака голова СУВД Іоанн Яременко звинувачує ЦМПЗ у тому, що через ігнорування пропозицій і прохань його Управління має системні проблеми з адмініструванням призначень та звільнень капеланів. А саме: попри те, що СУВД рекомендує на штатні посади в ЗСУ тільки достойних священнослужителів, вакантні клітки заповнюються тими, хто не має такої рекомендації; і навпаки, замість того, щоб звільнити капелана, якого було виключено (не рекомендовано) до душпастирської опіки військовослужбовців як представника ПЦУ, його залишають на посаді.

До того ж, капелани скаржаться на невиплату премій і “бойових” винагород, списання коштів на харчування, а ті, хто перебувають в зоні ООС, – досі не всі забезпечені форменим одягом. Дехто зі священнослужителів, аби отримувати належне соціальне та грошове забезпечення, навіть переводяться з підрозділів морально-психологічного забезпечення безпосередньо у військові частини як контрактники.

Дійшло до того, що в ПЦУ пропонують створити в ЗСУ окремий єдиний орган управління духовно-релігійним забезпеченням, який би існував паралельно з ЦМПЗ (чи, мабуть, СУВД виступило з обвинуваченням на адресу ЦМПЗ саме для того, щоб підвищити статус капеланської служби та зробити її більш незалежною?).

Звичайно, багато з порушених питань мали б вирішити певні доктринальні та керівні документи про капеланську службу, але вони ще тільки розробляються. Наприклад, лише наприкінці квітня Головним управління МПЗ ЗСУ створено робочу групу з розробки Доктрини з душпастирської роботи в об’єднаних операціях.

Ба більше, у цій роботі знайти порозуміння між ЦМПЗ і СУВД ПЦУ також не вдалося. Отже, “перемовини провалилися”, і тому СУВД пішло зі своїми пропозиціями напрямки до Головкому. Основний камінь спотикання – те, що Іоанн Яременко намагається просунути визначення “духовно-релігійного забезпечення (права на свободу віросповідання)” як одного з напрямків діяльності капеланської служби, тоді як ЦМПЗ наполегливо формулює завдання капеланського служіння в ЗСУ як “задоволення духовно-релігійних потреб” військовослужбовців. До першої точки зору також схиляється Українська Євангельська Церква, другу ж переважно підтримує УГКЦ.

До речі, зазначимо, що концепція, яку пропонує СУВД ПЦУ, добре лягає на наратив, що справжній українець – це вірник Православної Церкви України, а всі, хто належать до інших конфесій, – перебувають в омані, що обмежує їхнє самовизначення та свободу віросповідання. Розвиваючи цю думку, можна сказати, що залучення громадян до ПЦУ – це таке “визволення”, відновлення їхньої свободи віросповідання. Звісно, такі міркування – певне гіпотетичне погрублення, але… такий сенс теж можна припустити, особливо враховуючи нещодавній лист отця Миколи Манілика, оприлюднений на сайті Чернівецької єпархії ПЦУ.

Телеграм-канал Churcher

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

Scroll Up