Чи ви пам’ятаєте, що Православна церква України суттєво зміцнює свої позиції в силових структурах і зараз має вже 82% капеланських посад у ЗСУ, а отже – намагається закріпити й ще більше поширити свій вплив у військах? Так ось, зараз Синодальне управління військового духовенства ПЦУ почало “бодатися” з самими військовими – Центром морально-психологічного забезпечення ЗСУ, підрозділам якого на місцях прямо підпорядковуються військові капелани.
У своєму листі до Головнокомандувача ЗСУ генерал-полковника Хомчака голова СУВД Іоанн Яременко звинувачує ЦМПЗ у тому, що через ігнорування пропозицій і прохань його Управління має системні проблеми з адмініструванням призначень та звільнень капеланів. А саме: попри те, що СУВД рекомендує на штатні посади в ЗСУ тільки достойних священнослужителів, вакантні клітки заповнюються тими, хто не має такої рекомендації; і навпаки, замість того, щоб звільнити капелана, якого було виключено (не рекомендовано) до душпастирської опіки військовослужбовців як представника ПЦУ, його залишають на посаді.
До того ж, капелани скаржаться на невиплату премій і “бойових” винагород, списання коштів на харчування, а ті, хто перебувають в зоні ООС, – досі не всі забезпечені форменим одягом. Дехто зі священнослужителів, аби отримувати належне соціальне та грошове забезпечення, навіть переводяться з підрозділів морально-психологічного забезпечення безпосередньо у військові частини як контрактники.
Дійшло до того, що в ПЦУ пропонують створити в ЗСУ окремий єдиний орган управління духовно-релігійним забезпеченням, який би існував паралельно з ЦМПЗ (чи, мабуть, СУВД виступило з обвинуваченням на адресу ЦМПЗ саме для того, щоб підвищити статус капеланської служби та зробити її більш незалежною?).
Звичайно, багато з порушених питань мали б вирішити певні доктринальні та керівні документи про капеланську службу, але вони ще тільки розробляються. Наприклад, лише наприкінці квітня Головним управління МПЗ ЗСУ створено робочу групу з розробки Доктрини з душпастирської роботи в об’єднаних операціях.
Ба більше, у цій роботі знайти порозуміння між ЦМПЗ і СУВД ПЦУ також не вдалося. Отже, “перемовини провалилися”, і тому СУВД пішло зі своїми пропозиціями напрямки до Головкому. Основний камінь спотикання – те, що Іоанн Яременко намагається просунути визначення “духовно-релігійного забезпечення (права на свободу віросповідання)” як одного з напрямків діяльності капеланської служби, тоді як ЦМПЗ наполегливо формулює завдання капеланського служіння в ЗСУ як “задоволення духовно-релігійних потреб” військовослужбовців. До першої точки зору також схиляється Українська Євангельська Церква, другу ж переважно підтримує УГКЦ.
До речі, зазначимо, що концепція, яку пропонує СУВД ПЦУ, добре лягає на наратив, що справжній українець – це вірник Православної Церкви України, а всі, хто належать до інших конфесій, – перебувають в омані, що обмежує їхнє самовизначення та свободу віросповідання. Розвиваючи цю думку, можна сказати, що залучення громадян до ПЦУ – це таке “визволення”, відновлення їхньої свободи віросповідання. Звісно, такі міркування – певне гіпотетичне погрублення, але… такий сенс теж можна припустити, особливо враховуючи нещодавній лист отця Миколи Манілика, оприлюднений на сайті Чернівецької єпархії ПЦУ.