У жовтні 2015 року п’яний нацгвардієць жорстоко побив 49-річного охоронця Спасо-Преображенського собору УПЦ у Сумах. Жертвою нападу став керівник служби охорони собору Анатолій Борисенко. Через побої він впав у кому на цілих п’ять років.
Кілька днів тому він помер.
По суті, у 2015 році мало місце не просто жорстоке побиття, і тим більше не просто хуліганство (стаття, за котрою відкрили справу проти нападника), – це було вбивство. Вбивство на підґрунті ненависті! Що є обтяжуючою обставиною та передбачає покарання у вигляді позбавлення свободи віком до 15 років. На Заході злочинам на підґрунті ненависті приділяється особлива увага, по тій причині, що вони є одними з найбільш небезпечних проявів нетерпимості.
«Злочини на підґрунті ненависті ставлять під загрозу безпеку окремих осіб, їхніх громад та суспільства у цілому. Ми мусимо послати чіткий сигнал про те, що дані злочини є абсолютно неприйнятними», – справедливо нагадує ОБСЄ.
Нагадаємо, Спасо-Преображенський собор у Сумах неодноразово ставав мішенню нападів праворадикалів. Ще у березні 2015 року на свято Торжества Православ’я певний «активіст» влаштував провокацію біля собору, а потім напав на охоронця. Пізніше до собору підібралася група націоналістів з нашивками «Правого сектору», котра почала вигукувати погрози на адресу архієрея Сумської єпархії УПЦ архієпископа Євлогія.
Ніхто з провокаторів тоді покараний не був.
Більше того, самі націоналісти за інформаційної підтримки уніатського інтернет-видання «РІСУ» спробували звинуватити… самого охоронця. Мовляв, він вибіг із храму та… сам напав на мирно стоячого з українським прапорцем активіста»
Що треба зазначити у контексті сьогоднішніх подій – провокаторів та радикалів тоді почав активно вигороджувати… протодиякон Андрій Кураєв, котрий з насмішкою (назвав свою статтю «Хто зіпсував повітря?») відреагував на заяву Володимира Легойди з приводу розпалювання ворожнечі проти Української Православної Церкви.
Мовляв, навіщо архієрей УПЦ пішов саме туди, де на нього очікували «правосіки»? Тобто, на його думку, винні не праворадикали, а представник Церкви! Та й взагалі, це були всього лише «кілька підлітків» (ну, звісно, – «вони ж діти»).
Як тут не згадати жарти у стилі «він сам вдарився обличчям в мій кулак кілька разів».
Кураєв назвав цей інцидент «дрібницею» та дійшов думки, що «ситуація зі свободою совісті в Україні є достатньо спокійною».
«Спокійною»…
Кілька місяців по тому нетверезий військовослужбовець з ножом у кишені, накачаний антицерковною пропагандою, фактично вб’є охоронця Сумського собору. Того ж року почнуться підпали храмів, а потім і захоплення, побиття вірян, цькування священиків УПЦ та їхніх дітей, спроби виставити УПЦ поза законом тощо. Але Кураєв у своїй фірмовій глумливій манері насміхався над тими, хто говорив про гоніння на Церкву.
Позичивши очі в Сірка, він систематично відмазував гонителів та стверджував, що ніякого переслідування УПЦ немає і все це нібито «кисельовщина» та брехня.
Чесно кажучи, не знаєш, хто гірше – ті, хто свідомо займався цькуванням Церкви, або ось такі «адвокати диявола», як Кураєв. Саме вони доклали, і дотепер докладають максимум зусиль, щоб розпалювачі та підпалювачі залишались безкарними.
Завдяки їм в Україні дотепер можливі захоплення храмів, побиття вірян та розпалювання ненависті у ЗМІ.
І це, як не крути, робить їх співучасниками всіх злочинів проти УПЦ!