Багато людей, котрі не надто демонстрували віру, під час важкого періоду пандемії знайшли підстави висловлювати радість та вдячність. Звісно, навіть усередині Церкви можна знайти таких людей. Але їх не чути. Вони не подають голосу.
Дуже боляче бачити братів (священиків, ченців), котрі сіють страх в ім’я Господа Любові, побивають та проклинають, безапеляційно критикують публічних осіб та своїх єпископів, примушують решту робити те саме, пропагують кінець світу пророцтвами та словами про перемогу зла, створюючи враження, що всесвіт змовився, навіть вірус тут, щоб викорінити християнство, демонструють свою непокору як героїзм на противагу тим, в кого «мало віри» і хто підкорюється, звинувачують паству, що «зрадили Христу», передаючи відео та фото, створені екстремальними протестантськими групами, щоб підтвердити крихкі аргументи свого страху та бурмотіння.
З другого боку, є вислови, котрі освітлюють людину здоровим глуздом та надією: вчені пояснюють, якою є реальність, та поділяють послання оптимізму та віри.
Я вказав на початку, що є великим болем бачити падіння братів, тому що очікував, що люди, котрі практикують життєві тупики без діючої віри, будуть стурбованими, переляканими, злими, втраченими. Так само я сподіваюсь, що християнин, оскільки він був вихований всередині Церкви, буде зустрічати глухі кути, котрих безліч у його житті – якщо ніщо інше – з надією. І тим більше, в час, коли найбільша безвихідь екзистенційної смерті була анульована Воскресінням Христа.
І цей біль мав мати справу з найважливішою основою Церкви, котрою є Євхаристія. Чим більше ми нарікаємо, тим більше ми закриваємо свої серця від Благодаті та Радості. І поки ми нарікаємо, ми заперечуємо Євхаристію своїми думками, словами та діями. Ми нівелюємо мету існування Церкви. Якщо життя у Церкві не означає практичний Євхаристичний спосіб життя, якщо Святе Причастя не є участю у Раю Задоволення, Радості та Євхаристії, тоді ми перетворюємо Церкву в іншу релігію (створену людиною конструкцію) зі спотвореним Христом, котра буде антиподом Христа, фарисейською та основаною на заборонах. Ми повернули від Христа, котрий прийшов не судити світ, але спасти його Своєю вічною любов’ю.
Як стверджував отець Христодулос Битас, «Подражание Христу не означає етицизм. Він був впроваджений режимом Хомейні. Але воно означає благословенні відносини зі справою, обтяженнями, відчуттями, почуттям, логікою, всім, що освітлює світло Євхаристії. Це повинно бути нашим свідченням до світу всередині та ззовні церковної спільноти. Віра означає абсолютну довіру Господу, котра є вдячністю за все, навіть за труднощі, тому що вони показують нам наше падіння, неосяжну вдячність за радість зустріти Його відсьогодні і навіки».
Я справді боюсь, що ми не зорієнтуємось на цей практичний Євхаристичний погляд, який належав святому Паїсію Святогорцю, котрий зазвичай казав, «Чим більше дорікаєте, тим більшим себе руйнуєте».