Блаженніший митрополит Володимир: «…надзвичайне посилення розколу було пов`язане, передусім, з діяльністю колишнього Київського митрополита Філарета (Денисенко), який нині відлучений від Церкви»

Час читання: 6хв.

До 20–річчя Благословенної Грамоти Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ про дарування Українській Православній Церкві самостійності в управлінні

(Доповідь на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Духовна і світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи», 18 жовтня 2010 року в м. Київ)

(Частина третя)

Проте події продовжували нестримно розвиватися. 3 травня 1990 року помер Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Пімен, а 7 червня 1990 року Помісний собор Російської Православної Церкви обрав нового Предстоятеля – Патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ. У своєму Посланні до вірних чад Російської Православної Церкви Помісний собор спеціально відзначив свою стурбованість церковною ситуацією в Україні, підкреслив, що Українська Православна Церква має «широку самостійність».

Крім того, в Посланні відзначалося, що «не закритий шлях і для подальшого удосконалення і розширення цієї самостійності».

Вже 10 липня 1990 року Синод Української Православної Церкви направив Святійшому Патріархові Алексію звернення, в якому містилося прохання розширити права Української Церкви. Зокрема, пропонувалося надати Синоду Української Православної Церкви право засновувати і скасовувати єпархії, призначати правлячих і вікарних архієреїв у межах України. Також пропонувалося надати єпископату Української Церкви право самостійно обирати свого Предстоятеля з наступним затвердженням цього обрання Патріархом Московським і всія Русі.

Священний Синод Російської Православної Церкви розглянув звернення Синоду Української Православної Церкви і створив Комісію під головуванням митрополита Крутицького і Коломенського Ювеналія, якій доручалася ретельно вивчити пропозиції Синоду Українській Православній Церкві в їх зв`язку з широким колом історичних, канонічних, пастирських і міжнаціональних проблем. Попередні результати роботи Комісії були представлені Священному Синоду вже 1 жовтня 1990 року.

Синод схвалив діяльність Комісії і прийняв рішення про скликання позачергового Архієрейського Собору Російської Православної Церкви для розгляду проектів, вироблених Комісією. Крім того матеріали і пропозиції з питання про майбутній статус Української Православної Церкви були розіслані усім архієреям Російської Православної Церкви.

25-27 жовтня 1990 року в Москві був скликаний Архієрейський Собор, на якому і було прийнято історичне Визначення про Українську Православну Церкву. Вище ми вже зазначили основні положення цього документу.

Тут лише відмітимо, що хоча це Визначення, фактично, набуло чинності вже 28 жовтня 1990 року (коли Святійший Патріарх Алексій вручив тому, хто займав тоді Київську кафедру, – митрополитові Філарету, відповідну Грамоту), все ж це Визначення ще підлягало «затвердженню Помісним собором Російської Православної Церкви з внесенням відповідних змін у Статут про управління Російською Православною Церквою».

На сьогодні документи 1990 року вже пройшли процедуру остаточного утвердження. У 2000 році Ювілейний Архієрейський Собор Російської Православної Церкви прийняв новий Статут Російської Православної Церкви, в якому відбитий особливий статус Української Православної Церкви. Пункт 17 восьмої глави Статуту свідчить: «Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії.

У своєму житті і діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всія Русі 1990 року і Статутом Української Православної Церкви, який затверджується її Предстоятелем і схвалюється Патріархом Московським і всія Русі». Помісний собор Російської Православної Церкви 2009 року затвердив усі рішення Архієрейських Соборів, прийняті в період з 1990 по 2008 рік.

Таким чином, Визначення про Українську Православну Церкву, прийняте в 1990 році, по-перше, стало плодом ретельного і всебічного обговорення ініціатив, висловлених українським єпископатом, а по-друге, пройшло важливий шлях визнання усією повнотою Російської Православної Церкви, а його положення повністю інкорпоровані в статутні документи Московського Патріархату.

Говорячи про те значення, яке відіграли в історії нашої Церкви документи, видані в 1990 році, передусім, слід зауважити, що, як ми бачимо, свій сучасний статус Українська Православна Церква отримала ще до розпаду Радянського Союзу. І наявність самостійності в управлінні дозволила Православній Церкві в межах нині вже незалежної Української держави успішно здійснювати свою рятівну місію.

Визначення 1990 року про самостійність Української Церкви створило сприятливі умови для розвитку нашої Церкви в незалежній Україні.

Проте тут, знову ж таки з жалем, треба відмітити, що надзвичайне посилення розколу було пов`язане, передусім, з діяльністю колишнього Київського митрополита Філарета (Денисенко), який нині відлучений від Церкви. Саме його відхід у розкол в 1992 році і та підтримка, яку він одержав від тодішнього вищого державного керівництва України, і стали причиною істотного поглиблення розколу, рана від якого не вилікувана і до цього дня.

Але незважаючи на це, Грамота Патріарха Алексія, видана в 1990 році, зумовила розвиток Української Православної Церкви на кілька десятиліть уперед. Завдяки статусу самокерованої Церкви з правами широкої автономії, Українська Церква зуміла істотно зміцнити своє положення в Українській державі. За останні двадцять років ми спостерігаємо неухильний кількісний ріст нашої Церкви.

Незважаючи на надзвичайно непрості умови свого існування, Українська Православна Церква залишається найбільш численною конфесією України. За минулі два десятиліття нашої Церкви вдалося помітно розвинути свою внутрішню структуру. Сьогодні активно освоюються принципово нові для Церкви сфери діяльності, діють Синодальні установи, що займаються місіонерською діяльністю, соціальним служінням, зовнішніми церковними зв`язками, релігійною освітою і катехизацією.

На території України діє ціла мережа духовних семінарій і училищ, пастирських курсів і православних гімназій. Важливим показником зрілості нашої Церкви є також відновлення старих і відкриття нових монастирів. Сьогодні Українська Церква несе своє свідоцтво миру, використовуючи найновіші технології: транслюються православні теле- і радіопрограми, створюються присвячені християнству Інтернет-ресурси.

Проте перед нами лежить ще чимало актуальних завдань. Передусім, залишається рана церковного розколу, що кровоточить. Наявність розколу завдає величезну шкоду православній місії в сучасному  українському суспільстві і створює умови для поширення різних сектантських рухів неохаризматичного спрямування. Останніми роками ми доклали чимало зусиль щодо подолання церковних розколів в Україні, проте досягти якихось помітних результатів у цій надзвичайно нелегкій справі нам, на жаль, поки не вдалося.

Нині обговорення проблем подолання розколів активно ведеться у рамках Міжсоборної присутності Російської Православної Церкви. Сподіватимемося, що Господь Сам вкаже нам шлях подолання церковних розколів в Україні.

Схожі публікації