Якби Михайлу Антоновичу Денисенко в його студентські роки передбачили, за теорією ймовірності, про його діяльності в похилому віці – напевне б не повірив. Про те, що студент, а пізніше насельник і благочинний Свято-Троїцької Сергієвої лаври, ревний служитель і послідовник канонічного устрою Церкви стане родоначальником церковного розколу в Україні – такого передбачити не міг ніхто.
Адже сам він колись говорив: «Православна Церква не може змінювати свої канонічні правила і багатовікову структуру, як то кажуть, на потребу дня. Тоді її починають безпідставно звинувачувати в нерухомості, «централізмі». (1).
Те, що організація «Київський патріархат» є загрозою для всього православного товариства, не є вигадкою. Є підстави говорити про те, що саме Філарет є зацікавленою особою, щоб створити напружені відносини в родині Православних Церков, які складають Єдиний Організм Тіла Христового.
У програмі 5 каналу «Діалоги з Патріархом» від 3 липня цього року Михайло Антонович, підсумовуючи результати Критського Собору, на якому ні його, ні представників організації КП не було і не могло бути, сказав наступне: «Умови після собору (Критського – авт.) складаються на користь Київського патріархату. Чому? Світове православ’я має визнати Українську Православну Церкву як автокефальну. Якщо воно не визнає, то Москва може організувати сім’ю Слов’янських Церков. І тоді Світове Православ’я розділиться на Слов’янські православні церкви і Грецькі. Це небезпечно. Так, щоб цього не було, треба, щоб Вселенський патріарх визнав (увага!!) Київський патріархат як українську Церкву». Смілива заява, чи не так? Адже уявіть собі: організація, що має релігійний відтінок, але ідентифікована Христовою Церквою як розкол, хоче диктувати свої правила в міжправославних стосунках між Помісними Сестрами – Церквами.
За фактом виходить дуже цікава річ. Справа в тому, що представники Київського патріархату «співслужать» з такими ж структурами, як самі, тобто розкольниками.
Не так давно «митрополит» Київського патріархату Димитрій Рудюк з делегацією відвідав тепер уже колишній монастир святих Кирила і Мефодія в польському містечку Уйковіце. Звичайно, офіційні ЗМІ КП це подали як співслужіння з православними братами з Польської Православної Церкви і відповідно розтиражували в своїй пропагандистській діяльності.
Однак варто зауважити, що даний монастир був розформований ще в 2015 році за ряд канонічно-дисциплінарних порушень, в тому числі і за співслужіння з представниками розкольницького Київського патріархату. Тому, згідно з рішенням Священного Синоду Польської Православної Церкви від 17 березня 2015 року: «За деструктивну діяльність архімандрита Никодима (Макара), намісника монастиря святих Кирила і Мефодія в Уйковіцах, який самовільно порушує літургійні норми Православної Церкви; за молитовно-літургійне спілкування з неканонічною «церквою»; наклеп на ієрархію і духовенство; за неповагу до постанов єпархіального архієрея; виховання в такому ж дусі ченців монастиря, результатом чого став відхід кількох з них з монастиря, на намісника монастиря архімандрита Никодима (Макара) та його заступника ігумена Афанасія (Дебовского) накладено тимчасову заборону у священнослужінні. Насельники обителі, що залишилися, мають право перейти в інші монастирі Польської Православної Церкви. У разі покаяння згаданих священнослужителів, діяльність монастиря може бути відновлена» – монастир в Уйковіцах отримав відповідний вирок.
В даному контексті також заслуговує на увагу ще одна яскрава фігура з Київського патріархату Михайло Зінкевич. Цей одіозний «ієрарх» також нещодавно здійснив «молитовний візит до Молдови. Представник цієї структури в Молдові іменує себе як єпископ Фалештський і Східно-Молдовський Філарет. І знову дилема – цього ієрарха ніхто не вважає законним канонічним єпископом, а його номінальну одиницю в складі Київського патріархату визнають як розкольницьку.
Тобто спостерігається певна закономірність – Київський патріархат підтримує зв’язки з такими ж розкольницькими і забороненими в служінні представниками, як і самі вони.
В принципі, історія Філарета та його релігійної структури це підтверджує. Адже саме він у 1996 році підтримав розкол в Болгарії, який проголосив «патріархом» розкольницького митрополита Пимена.
Далі була Чорногорія, де Філарет підтримав позбавленого сану в Константинопольському патріархаті Міроша Дедеіча, який самовільно проголосив себе «митрополитом» Чорногірським. Судячи з усього, Михайло Антонович і далі продовжує слідувати своїм курсом – підтримувати таких же відступників, як і сам.
В даному контексті дивними виглядають слова, сказані «патріархом» Філаретом 23 жовтня на святкуванні своєї так званої 21-ї «патріаршої» інтронізації: «Нас звинувачують у тому, що ми силою захоплюємо храми. Це не правда. Про нас поширюють неправду таку ж, коли говорять, що ми розкольники. Не ми розкольники, а вони розкольники».
Ці слова як ніколи показують всю сутність цієї релігійної структури. Адже замість того, щоб шукати кроки для розуміння, знизити градус напруги в релігійному середовищі – представники Київського патріархату продовжують свою наклепницьку лінію і надалі. То чи не загроза це для канонічного устрою Святої Церкви?
- Православний вісник, травень 1990 року, №5. АНДРІЙ КЛИМЕНКО
