15-16 березня – колапс на польсько-українському кордоні (зокрема, на пропускному пункті «Краковець», де зібрались величезні черги людей).
Суворо кажучи, ще до 15 березня через кордон в Україну вливався безперервний масовий потік заробітчан, котрі поспішали повернутись із країн ЄС. У тому числі із Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини та, звісно ж, з Італії.
23 березня – потяг з Риги прибув до Києва. Кількох пасажирів перевірили за допомогою не дуже надійних експрес-тестів і всіх решту відпустили по домівках. На одному з відео прибулий пасажир розповів, що він їде до Тернополя.
26-27 березня – колапс на польсько-українському кордоні. Гігантські натовпи на трьох пропускних пунктах з Польщі в Україну. Особливо шокуючими були кадри величезного натовпу на пропускному пункті «Рава-Руська».
Усього в березні цього року з-за кордону повернулись біля 279 тисяч українців!
Початок квітня – заробітчани продовжують прибувати в Україну, набиваючись в автобуси та роз’їжджаючи по західній Україні – у Тернопіль, Львів, Коломию, Чернівці тощо.
6 квітня – на українсько-угорському кордоні на КПП «Тиса» утворились великі черги з громадян, котрі вертались додому. Стоячи в чергах десятки годин, деякі люди непритомніли.
11-12 квітня (якраз перед католицькою Пасхою та Вербною неділею) – колапс на угорсько-українському кордоні (КПП «Захонь» та «Тиса»).
13-18 квітня (перед православною та греко-католицькою Пасхою) – ті ж «корки» на КПП «Захонь» та на решті польсько-українських пропускних пунктах. Поліцейські намагались відправити людей в готель біля кордону на обсервацію, але отримали бурхливий спротив.
Ніхто не звинувачує заробітчан у чомусь. Можливо, взагалі нікого не варто звинувачувати. Для всього українського суспільства та держави це був новий досвід. І чимало робилося методом спроб і помилок.
Однак, дивно, чому чиновники Мінздраву та Кабміну виставляють кілька порушень віруючими на Пасху (і навіть заявляють, що вони стали причиною продовження карантину) при тому, що ці порушення статистично займають лише незначну частину від решти.
Ґрунтуючись на здогадках і, можливо, на злому умислі, Мінздрав та порохобот Олег Немчинов стигматизували цілу соціальну групу, підживлюючи тим самим стосовно них «синдром Нових Санжар». Тому підпал Свято-Успенського монастиря в Одесі, як і решта підпалів, на наш погляд, на їхній совісті!