1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. «Київський патріархат – Банкова – Драбинко» – новий сценарій для старої авантюри

«Київський патріархат – Банкова – Драбинко» – новий сценарій для старої авантюри

«Канонічна криза в Україні – невипадкова. Вона виникла через неправильне розуміння зв`язку між етносом і церковною юрисдикцією, тобто через спотворену етнофілетизмом екклезіологію. У середовищі автокефалістів відбулося саме те, що Святіший Патріарх Варфоломій називає феноменом «етатизму», коли під основою автокефалії розуміється «світська держава», а помісна структура  Православ`я мислиться як «федерація національних Церков», взаємовідносини яких між собою нерідко будуються відповідно до «національних інтересів».  Православне церковне розуміння автокефалії в такому ідеологізованому контексті перетворюється на «автокефалізм», коли автокефалія розуміється як чинник розділення, а не єднання Православної Церкви.  А отже, бажання автокефалії перетворюється із законного бажання оптимального впорядкування канонічного життя на бажання відокремитися, еклесійно «виокремити» власний етнос».

Митрополит Олександр (Драбинко)

«Я не заперечую, що згодом Українська Православна Церква, можливо, і стане автокефальною, не розриваючи при цьому зв`язків з іншими Православними Церквами, але хочу наголосити, що це питання суто церковне і нерозривно пов`язане з релігійним віровченням, і через це не може бути справою громадських або державних організацій. І тому «автокефалія», проголошена урядом або будь-якою світською організацією (історія знає такі випадки) і навіть єпископами, без дозволу на це Помісного Собору, є незаконною і не благодатною».

Філарет (Денисенко)

Заради справедливості варто сказати, що в період незалежності України ще не було такої напруженої ситуації, яку ми спостерігаємо сьогодні в релігійному житті. Йде цілеспрямована атака на одну із православних конфесій, яка, до того ж, є найчисельнішою в Україні. Навіть «проавтокефальний» Віктор Андрійович Ющенко не проводив такої дискримінаційної політики у відношенні Української Православної Церкви.

Звичайно, на словах все звучить ніби «ми не втручаємося, це суто церковне питання» чи «хай церкви самі розберуться між собою», але на ділі все зовсім по іншому. Хоча президент Петро Олексійович  23 квітня цього року на Раді Церков запевнив, що не буде втручатися у церковні справи: «У кожного своя дорога до Бога і я дуже хочу, щоб кожен мав можливість знайти Слово Боже, помолитися, бо це рятує душі… Звичайно, я кардинально не допускаю, щоб держава втручалася і я цього не допущу – в міжцерковні відносини. Це справа віруючих і Церков…». Однак його слова йдуть в розріз з тією політикою, яку обрала держава.

Буквально декілька днів тому ми були свідками скандальних законопроектів 4128 та 4511, які сьогодні стоять на порядку денному у парламенті. Якщо закон 4128 пропонує обирати конфесійну приналежність шляхом так званої «самоідентифікації» – загадкове слово, яке важко тлумачити в юридичній площині (такі «самоідентифікації» ми уже бачили на прикладі с. Птича та Катеринівка, та інших 40 парафій, які насильницьким чином захопили представники «Київського патріархату»), то 4511 взагалі вводить особливий статус для релігійних організацій, керівні органи яких знаходяться в країні, визнаній Верховною Радою країною-агресором.

Яка мета таких законів? «Один из сценариев предполагает, что ради отвлечения внимания общественности от экономических и социальных проблем, а также затем, чтобы показать свою активность, депутаты для поднятия своего рейтинга в определенной электоральной среде могут принять эти законопроекты в первом чтении», – стверджує політолог Кость Бондаренко.

Також це зможе надати конституційне право представникам «Київського патріархату» узаконити рейдерські захоплення.

Та існує одна дилема – розкол Церкви та відсутність канонічного статусу в УПЦ КП та УАПЦ. Хто б там що не казав, але віруючі люди розуміють усю складність цього питання. Незважаючи на свої попередні заяви, цю проблему намагається вирішити президент Петро Порошенко. За останній час він провів зустрічі з трьома Предстоятелями Помісних Церков: Константинопольським Варфоломієм, Румунським Даниїлом та Єрусалимським Феофілом. Але ніхто з них не підтримав проект «автокефалії для України».

Більше того, патріарх Феофіл засудив втручання політиків у церковні справи: «Однак політики дуже часто розмірковують в політичній манері. Політики не повинні брати в свої руки церковні питання, тому що це смерть. Точно так само, як нам, представникам Церкви, не потрібно втручатися в політичні питання. Мислення політиків полягає в тому, щоб вирішувати проблеми засобами, якими вони володіють. У нас інший, церковний спосіб мислення. І те, що вище інших речей в цьому питанні – це єдність. Найбільший гріх у Церкві – це розкол».

Слід зазначити, що в самій УПЦ, проти якої направлена ця боротьба, існують окремі особи, які відверто сприяють противникам Церкви у їхніх «трудах». Найпрезентабельнішим з таких, є митрополит Олександр Драбинко. І хоча будь-які закиди у свій бік владика Олександр воліє виставляти, як персональні «гоніння», претензії до його персони є цілковито виправданими.

Останнім часом митрополит все частіше провокує громадськість та своє безпосереднє керівництво, немов би випробовуючи терпіння та спостерігаючи за реакцією оточуючих. Відчуваючи безкарність у своїх діях, поведінка Драбинка стає все більш провокуючою. Наприклад, нещодавно митрополит відвідав Єрусалим разом з активним членом «Київського патріархату» та ворогом Церкви, кліриком якої є сам Драбинко, – Юрієм Дорошенком. Подібним діям Драбинко не дав жодних коментарів, фактично констатувавши, що в нього та його прибічників складаються дуже тісні стосунки з УПЦ КП.

В той же час, Драбинко відверто ігнорує той факт, що УПЦ КП веде активну інформаційну та фізичну боротьбу з УПЦ. Тільки на рідній Драбинкові Рівненщині було захоплено більше 15-ти храмів. Ці події регулярно супроводжувались побиттями віруючих УПЦ. Дружити з постраждалими, підтримуючи їх у скруті, Драбинко чомусь не виявляє бажання.

З цих і багатьох інших фактів складається стійке враження, що митрополит Олександр Драбинко, хоча де-юре ще в УПЦ, однак де-факто не вважає себе членом цієї Церкви. Можна припустити, що провокації митрополита спрямовані на те, аби до нього були прийняті відповідні міри, наприклад, рішення про відрахування за штат або заборону священнослужіння. Після цього владика, можливо, розкриє всі свої плани, реалізувавши амбіції та нестримний «потенціал».  

Не виключено, що Драбинко розраховує в певний момент відірвати частину духовенства та єпископату УПЦ, створивши таку собі альтернативну Церкву. Ця структура однозначно піде на об’єднання з «Київським патріархатом», після чого це утворення, за підтримки чинної влади, вкотре проситиме або автокефалії або патронажу в Константинопольського патріарха.

На жаль, для фігурантів такої делікатної справи консолідація Помісних Церков навколо питання надання нових автокефалій взагалі та в ситуації з Україною зокрема є надзвичайно міцною та чіткою. Нових автокефалій на горизонті не видніється. А в ситуації з об’єднанням «Київський патріархат – Банкова – Драбинко» будь-які невірні кроки можуть призвести лише до нових проблем та поглиблення церковного розколу в державі.

Марк Авраменко

Попередній запис
Законопроект 4511 спрямований проти УПЦ – один з його авторів
Наступний запис
Законопроект 4511 поверне Україну в часи СРСР – глава юрвідділу УПЦ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее