Від розколу – до унії

Час читання: 2хв.

Так звана «Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ», також відома як «УАПЦ (о)», заявила про свою самоліквідацію та входження до складу УГКЦ.

Ця структура, нагадаємо, є уламком УАПЦ, котрий утворився у результаті особистого конфлікту між керуючим справами «патріархії УАПЦ» Ігорем Ісіченком та покійним главою УАПЦ Мефодієм Кудряковим у 2003-2006 рр.

Відтоді Ісіченко намагався прибитись до УПЦ у США, називаючи цей шлях «трансатлантичним проектом», але без успіху. Вочевидь, після багатьох років митарства та поступової маргіналізації своєї структури він прийняв відчайдушне рішення про входження до складу УГКЦ.

Процес злиття розпочався ще у квітні 2015 року. На XXV «єпархіальному соборі» було прийняте рішення звернутись до глави УГКЦ з проханням про фактичне входження до її складу.

По суті, нині Ісіченко звершив остаточний перехід з Православ’я у католицтво. Хоча виникає закономірне питання – чому він, наприклад, не доєднався до «ПЦУ»? до 2015 року Ісіченко активно шукав контакти з Константинопольським патріархатом та марив переходом під омофор Фанару. Здавалося б – ось – мрії стали реальними. Але – ні, Ісіченко не скористався томосом патріарха Варфоломія.

Подібний крок свідчить про надзвичайну безпринципність розкольників, котрі заради збереження своїх привілеїв та позицій готові піти на будь-який канонічний злочин і навіть на відмову від власної віри. Аби отримати свою «персональну єпархію».

Для УГКЦ це придбання також обіцяє певні вигоди.

Масштаби цієї «єпархії» не Бог знає які, але навіть у такому вигляді її приєднання веде до посилання УГКЦ на сході України. Усе це вказує на те, що греко-католики поступово здійснюють свій план з розширення на всю територію України. Досягнувши у цьому напрямку певних успіхів, починаючи з 2000 року.

На наш погляд, усе це відбувається з мовчазної згоди Ватикану, котрий, таким чином, провадить політику подвійних стандартів. З одного боку, імітуючи доброзичливість щодо РПЦ, а з другого – не намагаючись особливо обмежувати агресивні дії уніатів в Україні.

У цьому контексті хотілося б, щоб політика РПЦ щодо Ватикану нарешті стала більш раціональною та припинила нагадувати односторонній рух без будь-якої істотної віддачі з протилежного боку.

Правблог

Схожі публікації