Враховуючи ряд об’єктивних та суб’єктивних факторів, очікувати проривів від заходу в Йорданії не варто. Сам факт його проведення вже є успіхом і першим важливим кроком у сфері реальних можливостей врегулювання кризи у світовому Православ’ї.
Однак було б однозначно необхідно, щоб за підсумками наради знайшли своє відображення – у вигляді підсумкової резолюції або публічної загальної позиції – деякі важливі аспекти.
До них, зокрема, відносяться такі пункти.
- Визнання учасниками зустрічі того факту, що в Україні відбулась легалізація розколу. Це дозволило би зафіксувати канонічний, а не адміністративний характер проблеми вторгнення Фанару в українські церковні справи.
- Фіксація учасниками наради положення про те, що наданий Константинополем томос несе загрозу принципу соборності Православних Церков. І його визнання означає не лише легалізацію «ПЦУ», але й згоду з тим, що Фанар, виходячи з логіки тексту документу, є главою як для Помісної Церкви, що вступила у спілкування з українськими розкольниками, але й для інших Помісних Церков.
- Спільне підтвердження того, що єдиною канонічною Православною Церквою України продовжує бути УПЦ на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм.
- Звернення від імені учасників зустрічі до влади окремих держав із закликом утриматись від тиску на відповідні Православні Церкви та забезпечити належний захист прав їхніх вірян.