1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. Кар’єрні злети перебіжчиків: чим тепер займаються «священики», які зрадили УПЦ

Кар’єрні злети перебіжчиків: чим тепер займаються «священики», які зрадили УПЦ

На початку революційних подій 2014-го року в Україні активізувалась нова хвиля автокефальницьких сподівань. Представники розкольницьких релігійних течій в один голос заговорили про те, що у зв’язку з подіями в Україні, з’явилась гостра необхідність об’єднання всіх православних українських конфесій в єдину помісну церкву. І хоча методи розкольників, з якими вони взялися втілювати в життя свій задум, далекі від конструктивних, подібні ідеї знайшли небайдужих і в середовищі єдиної канонічної Церкви в Україні – УПЦ.

Низка священнослужителів Української Православної Церкви досить завзято почали «мусолити» тему об’єднання церков і автокефалії. І хоча в жодного з них не було найменшого бачення того, як цей процес реалізувати, окремі з них пішли «ва-банк», розірвавши молитовну та канонічну єдність з Церквою, яка дала їм все необхідне для пастирського служіння. Та чи справді мотиви цих людей були такими чистими та щирими? Чи, можливо, ними керували зовсім інші емоції? Давайте розбиратись.

Віталій Ейсмонт – чоботар без чобіт

Першою «гучною ластівкою» став колишній протоієрей Української Православної Церкви – Віталій Ейсмонт. Перебуваючи на посаді клірика Овруцької єпархії УПЦ, пан Ейсмонт завжди намагався виділитись з натовпу, шукаючи можливостей для того, аби стрибнути «вище голови».

До того ж, пан Віталій регулярно відвідував фестивалі православних ЗМІ, які організовувались в УПЦ щороку. На цих заходах колишній священнослужитель вочевидь реалізовував свої незатребувані в його начальства таланти, втішаючи власне, щодня зростаюче, «его».

У вирі революційних подій Ейсмонта просто таки прорвало на подвиги, особливо в медіа сфері. Будучи прихильником євромайдану, Віталій Ейсмонт зайшов надто далеко у своїй активності, що і лягло в основу його конфлікту з керуючим Овруцькою єпархією.

Почалось все з того, що Ейсмонт взяв участь у «богослужінні» УПЦ КП, за що власне і був заборонений у служінні. В ЗМІ з нього зробили ледь не мученика, розповідаючи про те, як бідного-нещасного батюшку запроторили під заборону за любов до України. Однак на ділі його відсторонення від обов’язків священнослужителя в УПЦ було цілком вмотивованим та обґрунтованим, що він і сам чудово розумів. Але, не знайшовши підтримки серед своїх парафіян та співбратів-священнослужителів, Ейсмонт пішов далі, повністю розірвавши стосунки з УПЦ.

 Опісля всього цього в самого Ейсмонта було кілька версій того, чому він пішов з УПЦ, в яких він постійно плутався. В інтерв’ю одному зі ЗМІ він жалівся на те, що в УПЦ йому не було на що жити і годувати родину. Обурюючись з приводу того, що керуючий Овруцькою єпархією УПЦ закликав священика бути активнішим на парафії, він фактично розкрив справжній мотив свого демаршу. Ейсмонта банально не влаштовувало його місце служіння. Іноді екс-протоієрей розповідав неймовірні історії про те, як утискали його «патріотизм» священики, завербовані ФСБ.

Опісля остаточного розірвання стосунків з УПЦ, крива лінія життя завела горе-протоієрея аж в Рівненську єпархію УПЦ КП, де йому, як першому зі зрадників, вділили непогану за священицькими мірками, посаду клірика кафедрального Свято-Покровського собору УПЦ КП міста Рівного. Також, Ейсмонт часто з’являється на телеекрані у ролі ведучого «духовних» телепередач Рівненської єпархії УПЦ КП. Іноді він щось пише на сайт цієї організаці та часом його можна почути на місцевих радіохвилях.

Та чи втамував пан Ейсмонт власну жагу до самореалізації? Певне, ні. Окрім постійного тавра зрадника, яке між іншим не надто в пошані і в самій УПЦ КП, над ним тяжіє очевидне невдоволення тими посадами, якими його нагородили в «Київському патріархаті». Зважаючи на не аби яку завзятість до інтернет-баталій зі своїми колишніми одновірцями та любов до ЗМІ, скоріше за все Ейсмонт хотів бачити себе, як мінімум, в апараті прес-служби «Київської патріархії». Та вийшло те, що вийшло. Крім того, зі слів самого Ейсмонта, йому додались серйозні проблеми зі здоров’ям.

Бедь – який зміг

Банальніше і простіше розгорталися події навколо персони колишнього архімандрита УПЦ – Віктора Бедя. Пан Бедь не приховував того, що хоче стати єпископом, тому в цій справі він пішов до кінця.

Варто зазначити, що сам по собі Бедь – персона одіозна та неоднозначна. Спостерігаючи за його вчинками та висловлюваннями, охарактеризувати його особистість можна одним словом  – аферист. Все, з чим був пов’язаний Бедь, завжди мало подвійне дно. Так можна сказати і про його юридичну контору, і про навчальний заклад – УУБА КаУ, де за шалені гроші продавались дипломи богословського та світського напрямів.

З обранням нового Предстоятеля УПЦ, яке прийшлось як раз на революційні події в Україні, Бедь зрозумів, що шанс стати єпископом в УПЦ, втрачений для нього назавжди. Тому кардинально змінивши свою риторику по відношенню до своєї Церкви та керівництва, Бедь почав війну проти УПЦ… скоріш за все, на догоду представникам «Київського патріархату», адже свою подальшу кар’єру в ролі єпископа він бачив саме в цій організації.

Однак, несподівано для всіх, як і для самого Бедя, в УПЦ КП відмовились від такого «видного діяча». Офіційно в УПЦ КП заявили, що прийняття Бедя в цю організацію зашкодить розбудові «Київського патріархату» на Закарпатті. Можливо, в цій історії було ще й інше підводне каміння, але саме так пішла в небуття остання надія Бедя на славу в УПЦ КП.

Проте Бедь не зупинився. Його бажання стати єпископом було настільки сильним, що він перейшов до крайнощів, обравши собі за пристановище згасаючу УАПЦ. Як тільки він досяг своєї мети в цій конфесії, «єпископ» Віктор Бедь завзято почав лихословити УПЦ та УПЦ КП, в яких у високих посадах йому було відмовлено.

Тепер же, перебуваючи в УАПЦ, Бедь очевидно зрозумів всю плачевність свого становища, та вороття назад немає. Всі криниці, з яких колись можна було пити, запльовані Бедьом особисто. А про його «єпископство» красномовно свідчать фотографії, які він публікує у своєму Facebook або на сайті своєї горе-єпархії. На більшості з них «єпископ» Бедь перебуває в оточенні собі подібних маргіналів, які пішли за ним не від великого розуму та десятка-двох обманутих «прихожан».

І скільки б він не торочив про те, що УАПЦ є «прабатьківською церквою» для українського народу, всі його потуги не вселяють особливої довіри. Крім того, «дихає на ладан» і його учбовий заклад, в якому помітно поменшало студентів, адже конфесія, обрана Бедьом, чимало дискредитована в православному світі.

Сергій Дмитрієв – переоцінений «герой»

Одним з тих, хто покинув УПЦ, посилаючись на свої політичні переконання, став колишній священик Херсонської єпархії УПЦ – Сергій Дмитрієв. Цікаво, що його перехід в «Київський патріархат» відбувся, як він сам розповідав, з усією громадою, де він був настоятелем. Однак після цієї події Дмитрієв повністю зникає зі сторінок електронних ЗМІ, на яких з’являвся найчастіше. А з’являється цей персонаж вже в особі заступника голови відділу соціального служіння УПЦ КП в місті Києві.

Цікаво, чи справді разом з Дмитрієвим в «Київський патріархат» перейшла вся громада? Чи, можливо, він видав бажане за дійсне, аби перебільшити свою важливість в цій справі? Якщо ж те, що він говорив, справді відповідає дійсності, тоді він, або кар’єрист, адже одразу після переходу, покинув свою парафію, або там просто не було за кого триматись.

Дрібні випадки

Звісна річ, перераховані вище особи складають далеко не весь список «героїв»-перебіжчиків. До цієї когорти можна долучити колишнього священика Волинської єпархії УПЦ – Андрія Лотоцького, який перейшовши в УПЦ КП, отримав ряд церковних нагород та непогану фінансову допомогу, однак тепер чомусь проситься назад – в УПЦ.

Також яскравим прикладом є сумний досвід архімандрита Діодора Муратова, котрий пішов в УАПЦ за Бедьом, сподіваючись на багатство та славу, однак потім поспішно вийшов зі складу цієї структури, повернувшись з покаянням назад в УПЦ.

Відомі факти про спроби підкупу священиків УПЦ з сіл Угринів та Грибовиця, що на Волині. Обом обіцяли високі церковні нагороди, спокійне життя та по 25 тис. грн. допомоги. На щастя, священики не пішли на спокусу і не ухилились в розкол.

Також є чимало інших осіб, заборонених в служінні за пиятику, аморальну поведінку та інші, недостойні священика, провини, які за останніх два роки, знайшли собі пристановище в УПЦ КП та УАПЦ.

Гіркий післясмак

Чим тепер можуть похвалитись всі ті, кому було присвячено цю публікацію? Нічим особливим. До їхніх звичних відчуттів, які вони не могли вдовольнити в УПЦ, додалось те, чого не зітреш вже нічим – провина. І ця мука совісті, яку тепер відчуває кожен з них, не може бути перекрита нічим іншим: ні грошима, ні владою, ні славою.

Обравши шлях зради, кожен з них повторив крок Іуди Іскаріота та багатьох його послідовників, серед яких і їхній ідейний натхненник – Філарет Денисенко. Маючи можливість постійного доступу до світла Божої благодаті, ці люди обрали бруд, вічну темряву та суд. Дай Бог, щоби кожен з них, усвідомивши свою помилку, з покаянням повернувся у лоно Церкви Христової, але очевидно, що подібних кроків у них на меті немає.

Сергій Назарчук

Попередній запис
На Київщині радикали розібрали церкву, яку почала будувати громада УПЦ
Наступний запис
Вандали проникли в Собор в Миколаєві

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее