В інтернет-виданні Оukraniko вийшла стаття, у котрій перед ієрархами Елладської і Кіпрської Церков поставили ряд незручних запитань, а також представили поетапну аналогію, як могли б розвиватися події, якщо б на Кіпрі виник розкол і було його визнання і легалізація з боку Фанару.

Перше питання стосується припинення євхаристичного спілкування між Руською Православною Церквою і Константинопольським патріархатом, а також про припинення спілкування з главою ЕПЦ архієпископом Ієронімом. Відомо, що ці рішення РПЦ викликали великий резонанс і невдоволення як серед грецької церковної ієрархії, так і серед богословів і мирян.

Автори блогу, звертаючись до ієрархів, стверджують: «У вас коротка пам’ять, і ви забули заборону в спілкуванні, накладеною Патріархом Варфоломієм на Архієпископа Христодула щодо теми, набагато менш важливої, ніж розкол. Ви забули про трагічні моменти, пережитих Архієпископом Афін і всієї Греції, коли він був змушений дивитися разом з усією грецькою нацією, до того ж по державному телебаченню цю моторошну церемонію припинення спілкування з ним, яка проходила в Патріаршому храмі на Фанарі? 42 митрополити, які брали участь, були запрошені з усіх єпархій Вселенського Престолу, щоб засудити найулюбленішого Архієпископа всіх часів, блаженнішого Христодула».

Вони нагадують, що «церковний злочин» тодішнього Предстоятеля Елладської Церкви Блаженнішого Христодула полягав у тому, що «він скликав Архієрейський Собор, який обрав трьох нових митрополитів в єпархіях «Нових Земель» без патріаршого (Варфоломія, – ред.) на те згоди».

Автори блогу задають питання: «Хто з “хоробрих Ієрархів” (як вони себе самі називають в Ієрархії), деякі з яких навіть беруть участь і в нинішньому Архієрейському Соборі, засудив тоді патріаршу нетерпимість до Архієпископа Греції? Хто з тих, хто тоді голосував на цих виборах, знайшов у собі сміливість публічно підтримати Архієпископа Христодула? Жодної заяви? Ніхто?».

Вони підкреслюють, що православна громадськість тоді прийшла до висновку, що «Христодул не був засуджений за цією конкретною незначною причиною. Він був покараний за те, що користувався величезною популярністю і його промова і присутність були дуже тривожними для майбутнього геополітичного розвитку. Тому йому необхідно було підрізати крила. І цю місію, на жаль, взяв на себе Вселенський патріархат ».

Автори публікації не вважають, що «рішення про припинення спілкування, винесене Патріархом Московським помилкове і є церковним злочином», про що у своєму недавньому виступі заявив Архієпископ Кіпрський Хризостом.

Для того щоб зрозуміти, наскільки антицерковний цей аргумент, автори «Оukraniko» спроектували «українську проблему», де відбулася легалізація розкольників, на реалії Кіпрської Церкви. За їх словами, ієрархи «повинні знати, що у ваших аргументах ми бачимо розумні і піднесені розмови і самовільні тлумачення Святих Канонів, але ми не помічаємо чесність і християнську достовірність».

Зокрема, за гіпотетичним сценарієм авторів публікації, «в Кіпрської Архиєпископії певний митрополит за своїми власними причинами зчиняє розкол і створює свою власну Церкву, яку він називає не просто Кіпрська Архієпископія, а “Кіпрський Патріархат”».

Безсумнівно, кажуть вони, що «Архієпископ Кіпру Хризостом відлучить і піддасть анафемі розкольницьку церкву та самопроголошеного “предстоятеля” і, природно, закличе й інших предстоятелів Помісних Церков підтримати це відлучення».

Однак, пишуть далі автори, «кілька років згодом іноземні сили виявляють, що розкольницький “Патріарх Кіпру” найкращим чином відповідає їх інтересам і планам. Канонічний же Архієпископ Кіпру, навпаки, ускладнює їх справу, тому що він “багато говорить” і “піднімає”, що не варто було б, священнослужителів і народ».

Таким чином, за версією блогу, іноземні сили «вирішують, що, оскільки канонічний Предстоятель рухається на шкоду геополітичній політиці, визначеної для країни, він повинен бути нейтралізований. Але як це можна зробити, адже глави Церкви обираються довічно? Тоді наймаються деякі добровольці, які беруть на себе цю роботу, а всім (іншим Церквам, – ред.) нав’язується ідея, що добровольці і є “перші” і що вони мають владу над усіма Предстоятелями».

Більш того, автори блогу підкреслюють, що ці «добровольці» визнають недійсними рішення Третього Вселенського Собору (431 р.) про автокефалію Церкви Кіпру і «направляють патріарші листи і послання для скликання Синоду на Кіпрі. А щоб пан Хризостом зрозумів, що все скінчено, бо так «було вирішено», його запрошують на синод з тими, кого він сам відлучив, і, більш того, йому вказують, що з наступного дня він повинен припинити називатися Архієпископом Кіпру».

Однак, пишуть далі автори, архієпископ Хризостом, «як послідовний блюститель Святих Канонів відмовляється (від цієї пропозиції, – ред.). Проте, синод проводиться, і того, хто відколовся і відлученого називають “Почесним Патріархом Нікосії”, а “Архієпископом Нікосійським і всього Південного Кіпру” вибирають молодого єпископа, який був висвячений відлученим і розкольником колишнім Патріархом. І найцікавіше – після того, як держава вже конфіскувала багато храмів Кіпрської Архиєпископії і віддала їх розкольникам, Фанар підписує Томос “Новій Церкві”».

У продовження своєї гіпотетичної історії, автори публікації кажуть, що «відлучений від Православ’я “почесний патріарх”, проте, виявляє, що церковні карнавки (ящики для збору пожертвувань – Ред.) Кафедрального собору Нікосії, монастирів і діаспори даруються новому “предстоятелю” нової церкви. Тоді він б’є себе по голові і з гуркотом залишає нову церкву. Засуджує “предстоятеля” і відновлює “Кіпрський Патріархат”. Продовження нам відомо», – підсумовують в блозі.

В результаті Архієпископу Кіпру задається питання – що він скаже на такий сценарій і чи буде сидіти склавши руки в очікуванні кінця, якщо подібне відбудеться не в далекій Україні, а в його рідній країні і Церкві. Крім того, автори блогу запитують Предстоятеля Кіпрської Церкви чи прийме він у євхаристійне спілкування «тих, хто будуть співслужити з тими, кого він сам відлучив? Чи не буде він зацікавлений в тому, щоб переконати віруючих людей уникати спілкування як з заблудлими і відлученими, так і тими, хто співслужить з ними?».

На закінчення своєї статті автори публікації з гіркотою відзначають, що «незважаючи на неодноразові заклики до єдності і уникнення розколу, наші Ієрархи відмовилися відповідати або навіть чути».

Однак, вони нагадують ієрархам, «вірний народ Божий проінформований», а «Православ’я має свободу, тому що володіє соборно за своєю природою».

Звертаючись до єпископату Елладської Церкви, яка підтримала ПЦУ, автори блогу пишуть: «Якщо ви думаєте, що у вас повинен бути папа на Сході, залиште його собі. Своїм вибором ви приведете релігійний православний світ до інших рішень».

Переклад СПЖ.