Ще в 2002-му році трапилася подія, яка сколихнула свідомості як греко-католиків, так і, напевно, православних. Мова йде про приєднання до Православ’я двох черниць студитського уніатського монастиря – Варвари (Щурат-Глуха) і Гавриїли (Далецька). Інтерв`ю, яке вони дали десять років тому, розкриває деякі аспекти діяльності уніатської організації в Україні, показує суть самого явища «унія» та меркантильно-політичних амбіцій тих, хто за цим проектом стоїть.

(Частина перша)

• Матушка Варвара, у цьому році виповнюється 60 років( 2006р. – авт.) Львівського Собору, який возз`єднав уніатів з православною Церквою. Яке послання залишив Собор для нас, нащадків?

Матушка Варвара: У першу чергу при оцінці історичного значення Львівського Собору я хотіла б звернутися до часів хрещення Русі і виходити з того, що ще понад тисячу років рівноапостольний Володимир прийняв святе Православ`я від Грецької Церкви. Це незаперечний факт. Ще одним із істинних тверджень є те, що саме Галичина найдовше противилася унії, у той час, як католицька експансія вже дійшла не тільки до Києва, але й Чернігова, інших міст.

Львів здався тільки на початку XVIII століття, коли за допомогою військової сили упала Успенська ставропігія і Крехівський монастир. Місцевий люд тримався до останнього і захищав їх, незважаючи на тодішні вкрай складні історичні обставини.

Мій батько – корінний львів`янин, проживав тут з 1909 року. Він казав, що, не виїжджаючи з Галичини, пережив десять держав (Австро-Угорщину, царську Росію, ЗУНР, Польщу, Німеччину, СРСР). Післявоєнні роки – часи переслідування і радянських репресій у Галичині. Тоді були важкі політичні обставини, і тому про  той час важко судити однозначно. Проте, нам хочуть нав`язати думку, що репресували тільки уніатських священиків, але абсолютно замовчують, що у сотні разів більше сталінська репресивна машина нищила православне духовенство. Дехто ж на Галичині сприйняв усе, як звільнення храмів для православних – нових окупантів. Незважаючи на неоднозначну оцінку рішень Собору сьогодні, я вважаю, що завдяки йому вдалось відновити на західноукраїнських землях історичну справедливість – ліквідувати унію, що була насаджена тоталітарними рішеннями католицької державної машини – Польським Королівством.

Кожна хрещена людина тягнеться до Духа істини, і попри усі незгоди правда перемагає. Мої родичі-священики були учасниками цього Собору. Я гадаю, що у 1946 році люди свідомо виступили за возз`єднання з православною Церквою, бо у душі були православними.

• Одним із аргументів протопресвітера Гавриїла Костельника була констатація нездорової атмосфери, ненависті та підозри у колах тодішнього уніатського духовенства, яке, розбрівшись по різних таборах, ( чи то прозахідному, поміркованому або проправославному) посилало до Риму скарги про підозрілі погляди своїх опонентів. Історія повторюється?

Матушка Гавриїла: У нинішніх греко-католиків також панують різні настрої і напрямки. Якщо ви потрапите на Божественну літургію до студитського і василіанського монастирів, то побачите дві різні служби, не кажучи про ідеологічні розходження, які знаходяться набагато глибше та закриті для сторонніх.

У нас, студитів, все богослужіння відправлялось церковнослов`янською мовою, і тільки деякі молитви українською ( це запровадилось у недавньому часі у зв`язку з масовим приїздом діаспори, яка привезла свої сумнівні переклади і богослужбові книги).

Цю думку ще раз підтверджує уся різнобарвність чернечих громад, що існують нині: василіани, студити, редемптористи… Останні взагалі виникли у Бельгії, але раптом стали східного обряду. Перші новоприбулі місіонери без знання мови, що з`явились в Україні перед Другою світовою, запам`ятались простому народу своїм головним висловом «лупіть Ісуса, лупіть Ісуса» ( замість любіть), який часто використовували у проповіді. Вони взагалі були відірваними від населення, не розуміли ані тутешніх традицій, ані бід цього народу. Це був ще один із засобів Риму повністю окатоличити Галичину.

• Які тенденції переважають у Греко-католицькій церкві сьогодні. Наскільки сьогоднішні уніати відійшли від Православ`я і чи одностайні вони у своїй прозахідній орієнтації?

Матушка Варвара: Те, що останнім часом діється у богослужбовому житті Греко-католицької церкви, просто жахливо. Греко-католики почали скорочувати богослужіння і, зокрема, монастирський устав. Намічена тенденція буде продовжуватися і у подальшому, тому що неможливо втриматися одному, якщо уся церква рухається у секулярному напрямку. Страшно спостерігати, як прибула діаспора просто вимагає скорочувати богослужіння. Я вже не кажу про дотримання якихось постів чи інших церковних правил. «Ну, у Велику П`ятницю – один день на рік – можна з`їсти капусточки та оселедчика», – вважає більшість з них. Якось довелось почути проповідь одного відомого василіанського ігумена…Він сказав, що, якби Василій Великий  так строго не постив, він ще трохи пожив і зробив би ще більшу користь для Церкви, а то помер, не доживши до п`ятдесяти. Слухати це було лячно.

Введення богослужіння українською мовою за браком нормальних перекладів. Як філолог я знаю, що неможливо зробити переклад на високому рівні за такий короткий термін, адже потрібно робити переклад усіх богослужінь, а не якихось частин. Не перекладати ж окремо Літургію, а потім робити переклад тропарів. У даному випадку потрібно, щоб Господь дав дар богослова і поета, принаймі номінальні знання грецької, словенської, арамейської…А таких людей, на жаль, схоже, немає. Я ніколи не зможу сказати «Амінь» на возглас «Слава… одноістотній Тройці».

Наступним кроком стане перехід на григоріанський календар ( про це нині ведеться гаряча дискусія у теологічних колах). Чи і в Україні Греко-католицька церква перетвориться на організацію для обслуговування релігійних потреб?

Це все змусило нас також подивитись у бік Православ`я як єдиного хранителя святоотцівських постанов.

• Матушка Варвара, що спонукало людину такого високого чину в уніатському монастирі до пошуків істини?

Матушка Варвара:  Покликання до чернецтва я відчувала у юному віці. Все життя працювала в театрі помічником режисера, а з початку 1990-х привело мене до студитського монастиря, який щойно вийшов із підпілля. Ні до яких інших обителів серце моє не лежало, можливо, через те, що саме у студитів найбільш виразно прослідковується східний обряд.

Піднімали обитель з руїни. Під час безперервного будівництва годі було про щось розмірковувати. Ми повністю вичитували добове богослужіння по таких само богослужбових книжках – «Октоїху» і «Мінеї» – що і у православних.

Вже тоді у мене виникало багато питань. До прикладу, наші священики не брали служб відомим іконам. Я запитала, чому не беруть служби іконі Божої матері «Почаївської», коли є чинопослідування? Їм не хотілося служити таких служб. Тоді ми почали у келіях підпільно вичитувати службу самі.

 ОЧІКУЙТЕ ПРОДОВЖЕННЯ…