«Ми відмовилися від легкої дороги. Шукаючи Христа, прийшли туди, де відчули Його присутність», – монахині, що перейшли з греко-католицизму в Православ’я

Ще в 2002-му році трапилася подія, яка сколихнула свідомості як греко-католиків, так і, напевно, православних. Мова йде про приєднання до Православ’я двох черниць студитського уніатського монастиря – Варвари (Щурат-Глуха) і Гавриїли (Далецька). Інтерв`ю, яке вони дали десять років тому, розкриває деякі аспекти діяльності уніатської організації в Україні, показує суть самого явища «унія» та меркантильно-політичних амбіцій тих, хто за цим проектом стоїть.

(Частина перша)

  • Матушка Варвара, у цьому році виповнюється 60 років( 2006р. – авт.) Львівського Собору, який возз`єднав уніатів з православною Церквою. Яке послання залишив Собор для нас, нащадків?

Матушка Варвара: У першу чергу при оцінці історичного значення Львівського Собору я хотіла б звернутися до часів хрещення Русі і виходити з того, що ще понад тисячу років рівноапостольний Володимир прийняв святе Православ`я від Грецької Церкви. Це незаперечний факт. Ще одним із істинних тверджень є те, що саме Галичина найдовше противилася унії, у той час, як католицька експансія вже дійшла не тільки до Києва, але й Чернігова, інших міст.

Львів здався тільки на початку XVIII століття, коли за допомогою військової сили упала Успенська ставропігія і Крехівський монастир. Місцевий люд тримався до останнього і захищав їх, незважаючи на тодішні вкрай складні історичні обставини.

Мій батько – корінний львів`янин, проживав тут з 1909 року. Він казав, що, не виїжджаючи з Галичини, пережив десять держав (Австро-Угорщину, царську Росію, ЗУНР, Польщу, Німеччину, СРСР). Післявоєнні роки – часи переслідування і радянських репресій у Галичині. Тоді були важкі політичні обставини, і тому про  той час важко судити однозначно. Проте, нам хочуть нав`язати думку, що репресували тільки уніатських священиків, але абсолютно замовчують, що у сотні разів більше сталінська репресивна машина нищила православне духовенство. Дехто ж на Галичині сприйняв усе, як звільнення храмів для православних – нових окупантів. Незважаючи на неоднозначну оцінку рішень Собору сьогодні, я вважаю, що завдяки йому вдалось відновити на західноукраїнських землях історичну справедливість – ліквідувати унію, що була насаджена тоталітарними рішеннями католицької державної машини – Польським Королівством.

Кожна хрещена людина тягнеться до Духа істини, і попри усі незгоди правда перемагає. Мої родичі-священики були учасниками цього Собору. Я гадаю, що у 1946 році люди свідомо виступили за возз`єднання з православною Церквою, бо у душі були православними.

  • Одним із аргументів протопресвітера Гавриїла Костельника була констатація нездорової атмосфери, ненависті та підозри у колах тодішнього уніатського духовенства, яке, розбрівшись по різних таборах, ( чи то прозахідному, поміркованому або проправославному) посилало до Риму скарги про підозрілі погляди своїх опонентів. Історія повторюється?

Матушка Гавриїла: У нинішніх греко-католиків також панують різні настрої і напрямки. Якщо ви потрапите на Божественну літургію до студитського і василіанського монастирів, то побачите дві різні служби, не кажучи про ідеологічні розходження, які знаходяться набагато глибше та закриті для сторонніх.

У нас, студитів, все богослужіння відправлялось церковнослов`янською мовою, і тільки деякі молитви українською ( це запровадилось у недавньому часі у зв`язку з масовим приїздом діаспори, яка привезла свої сумнівні переклади і богослужбові книги).

Цю думку ще раз підтверджує уся різнобарвність чернечих громад, що існують нині: василіани, студити, редемптористи… Останні взагалі виникли у Бельгії, але раптом стали східного обряду. Перші новоприбулі місіонери без знання мови, що з`явились в Україні перед Другою світовою, запам`ятались простому народу своїм головним висловом «лупіть Ісуса, лупіть Ісуса» ( замість любіть), який часто використовували у проповіді. Вони взагалі були відірваними від населення, не розуміли ані тутешніх традицій, ані бід цього народу. Це був ще один із засобів Риму повністю окатоличити Галичину.

  • Які тенденції переважають у Греко-католицькій церкві сьогодні. Наскільки сьогоднішні уніати відійшли від Православ`я і чи одностайні вони у своїй прозахідній орієнтації?

Матушка Варвара: Те, що останнім часом діється у богослужбовому житті Греко-католицької церкви, просто жахливо. Греко-католики почали скорочувати богослужіння і, зокрема, монастирський устав. Намічена тенденція буде продовжуватися і у подальшому, тому що неможливо втриматися одному, якщо уся церква рухається у секулярному напрямку. Страшно спостерігати, як прибула діаспора просто вимагає скорочувати богослужіння. Я вже не кажу про дотримання якихось постів чи інших церковних правил. «Ну, у Велику П`ятницю – один день на рік – можна з`їсти капусточки та оселедчика», – вважає більшість з них. Якось довелось почути проповідь одного відомого василіанського ігумена…Він сказав, що, якби Василій Великий  так строго не постив, він ще трохи пожив і зробив би ще більшу користь для Церкви, а то помер, не доживши до п`ятдесяти. Слухати це було лячно.

Введення богослужіння українською мовою за браком нормальних перекладів. Як філолог я знаю, що неможливо зробити переклад на високому рівні за такий короткий термін, адже потрібно робити переклад усіх богослужінь, а не якихось частин. Не перекладати ж окремо Літургію, а потім робити переклад тропарів. У даному випадку потрібно, щоб Господь дав дар богослова і поета, принаймі номінальні знання грецької, словенської, арамейської…А таких людей, на жаль, схоже, немає. Я ніколи не зможу сказати «Амінь» на возглас «Слава… одноістотній Тройці».

Наступним кроком стане перехід на григоріанський календар ( про це нині ведеться гаряча дискусія у теологічних колах). Чи і в Україні Греко-католицька церква перетвориться на організацію для обслуговування релігійних потреб?

Це все змусило нас також подивитись у бік Православ`я як єдиного хранителя святоотцівських постанов.

  • Матушка Варвара, що спонукало людину такого високого чину в уніатському монастирі до пошуків істини?

Матушка Варвара:  Покликання до чернецтва я відчувала у юному віці. Все життя працювала в театрі помічником режисера, а з початку 1990-х привело мене до студитського монастиря, який щойно вийшов із підпілля. Ні до яких інших обителів серце моє не лежало, можливо, через те, що саме у студитів найбільш виразно прослідковується східний обряд.

Піднімали обитель з руїни. Під час безперервного будівництва годі було про щось розмірковувати. Ми повністю вичитували добове богослужіння по таких само богослужбових книжках – «Октоїху» і «Мінеї» – що і у православних.

Вже тоді у мене виникало багато питань. До прикладу, наші священики не брали служб відомим іконам. Я запитала, чому не беруть служби іконі Божої матері «Почаївської», коли є чинопослідування? Їм не хотілося служити таких служб. Тоді ми почали у келіях підпільно вичитувати службу самі.

 ОЧІКУЙТЕ ПРОДОВЖЕННЯ…

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину
Scroll Up