Останнім часом рекламним трендом Київського патріархату є так звані рейтинги соціологічних відомств. Регулярно нав’язується думка, що найчисельнішою конфесією України та найбільш підтримуваною населенням є саме УПЦ КП.

Нещодавно ЗМІ розповсюдили наступні цифри: віруючими УПЦ КП є 60%, а Української Православної Церкви – лише 24% жителів України. Цифри дійсно захмарні, оскільки Київський патріархат згідно цих даних втричі перевищує УПЦ за кількістю прихожан. Однак є декілька важливих моментів, які фактично розкривають карти щодо такої стратегії в інформаційному полі.

Варто взагалі сказати декілька слів про соціологічні маніпуляції. Досить вичерпну характеристику таким процесам дає науковець Олег Матвейчев:

«Соціологія давно стала інструментом для маніпуляторів. Люди легко піддаються громадському тиску. Вони дотримуються певної політичної моди. Якщо їх постійно переконувати в тому, що у кого-то рейтинг падає, а у кого-то підвищується, вони будуть реагувати відповідно. Коли людині кажуть: усі так мислять, і ти приєднуйся, рано чи пізно він буде переконаний, що так думає більшість, хоча, по суті, таким воно може і не бути. Просто за допомогою маніпулятивних технологій зграйку меншості намагаються перетворити в більшість».

Таким чином, «реклама соціологічних даних» є лише одним із методів боротьби за електорат та нав’язування певних стереотипів суспільству.

Таємний договір Філарета і влади

Релігійна спільнота, але влучніше сказати «політично-релігійний проект», який виник у 1992 році, сьогодні є «провладною» конфесією в Україні. І при чому саме на них теперішні державні мужі покладають великі плани на майбутнє. Не за горами президентські вибори, а можливо, у найближчій перспективі й парламентські, і допомога «альтернативної православної спільноти» в лиці Київського патріархату надзвичайно потрібна. Приблизно це виглядає як своєрідний бартер – ми вам допомогу у конфесійному аспекті, а ви нам у роботі з виборцями.

Не так давно у Верховній Раді був зареєстрований законопроект № 4128, який узаконював рейдерські захоплення храмів прихильниками Київського патріархату. Задля впровадження таких дій варто було створити відповідну картинку та опублікувати авторитетні соцопитування, щоб показати кількісну більшість над прихожанами УПЦ.

Однак, напевно Боже провидіння не допустило, щоб цей законопроект був втілений у життя. Та й сам речник КП Євстратій Зоря уже розуміє, що ніяких «добровільних переходів» годі й чекати:

«…ми не дивимося на те, щоб шляхом переходу парафій з-під Московського Патріархату в Київський досягти появи Єдиної Церкви. Це нереалістичний шлях. Набагато більш реалістичним варіантом є визнання автокефальної української церкви з боку Константинопольського Патріархату».

Таким чином, задум про рейдерські захоплення храмів в лоно Філарета провалився.

Наступний крок – автокефалія?

Наступним стратегічним планом цифр під держзамовлення є так звана «автокефалія» для розкольників. По своїй хронологічній лінії все тут досить синхронно збігається.

1. Травень 2016 – виступ Президента Петра Порошенка на урочистій академії Філарета:«Всі соціологічні опитування показують, що більшість громадян хочуть мати Єдину Помісну Автокефальну Церкву… євхаристійно і молитовно поєднану, але адміністративно незалежну від інших церковних юрисдикцій».
2. Прес-конференція Євстратія Зорі щодо Української ходи КП – посилання на опитування Центру ім. Разумкова щодо церковно-адміністративної приналежності: «лише 10% населення хоче перебувати у складі РПЦ».
3. Заяви митрополита Олександра Драбинка: «Зверніть увагу на цьогорічні соціологічні дослідження Центру Розумкова та Київського міжнародного інституту соціології. Свідомість людей змінюється. Число прихильників автокефального буття Української Церкви неухильно збільшується, а число прихильників підпорядкування церковній Москві, навпаки, зменшується».
4. І на завершення Звернення Верховної Ради України до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо дарування автокефалії.

Та плани наших українських можновладців та церковників фактично нівелював архієпископ Тельміський Іов (Геча). Все доволі просто – ніякої паралельної церковної юрисдикції під омофором Константинополя в Україні не буде.

Що маємо в реальності

Згідно даних Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України, на 1 січня 2016 року ми маємо наступні дані. В кількісному показнику Українська Православна Церква в усіх аспектах перевищує Київський патріархат. А якщо порівняти пропорцію «монастирі-ченці» у КП, то взагалі виходить фактично три людини на монастир. І ще не факт, що він взагалі є діючим.

Нещодавній Хресний хід Української Православної Церкви фактично поставив остаточну крапку у цих цифрових маніпуляціях віруючими. Близько ста тисяч вірних УПЦ дійсно продемонстрували, що реальні показники щодо релігійної приналежності корінним чином відрізняються.

Яка формула опитування

Та навіть якщо гіпотетично і провести певне раціональне опитування, то варто не просто запитати громадян, якої вони конфесіональної приналежності, а реконструювати певну картину релігійного життя людини. А це декілька важливих аспектів:

• Чи часто вони відвідують богослужіння своєї релігійної спільноти?
• Чи є усвідомлення того, що таке Церква Христова?
• Яка взагалі мета Церкви?

Більше того, якщо взяти до уваги богослужіння т.з. «патріарха» Філарета, то він, «як очільник своєї організації», не поминає патріарха Московського Кирила, Предстоятеля Чеських земель і Словакії митрополита Ростислава, Предстоятеля Американської Церкви митрополита Тихона. Тоді як він хоче входити в лоно Вселенського Православ’я? Адже спільна Євхаристія і є свідченням повноти Церкви Христової. Чи він хоче тільки служити з патріархом Варфоломієм, оминаючи всіх інших? Напевно більша частина суспільства взагалі не володіє такою інформацією.

А іншим важливим аспектом є нещодавні звинувачення спікерів Київського патріархату щодо представників інших Помісних Церков у тому, що вони не взяли участь у Соборі на Криті. Зокрема Антиохійську, Грузинську та Болгарську Церкви безпідставно звинуватили у лобіюванні інтересів Руської Церкви. Насправді причини тут зовсім інші. Але як ви, представники Київського патріархату, хочете входити в сім’ю Православних Церков, не бажаючи мати добрих та мирних стосунків з іншими? Хто ж тоді вас визнає?

Тому такі провокаційні заяви про свою фіктивну більшість є свідченням некомпетентності тих, хто про це говорить. А своїми діями вони ще далі віддаляють вірних КП від входження в лоно Церкви.

Позиція УПЦ не є якоюсь несмішливою та лицемірною, навпаки, вказується на жалість та співчутливість, що частина людей поза огорожею церковною:

«Ожидая покаяния от тех, кто сегодня находится в расколе, мы не стремимся к их унижению. Наши иерархи на Соборе епископов Украинской Православной Церкви 21 декабря 2007 г. призвали верующих «с христианской любовью и без враждебности относиться к нашим братьям и сестрам, которые, верим, временно находятся вне спасительной ограды Церкви». Как указано в обращении Собора: «Должны помнить слова святителя Григория Богослова: «мы стремимся не к победе, а к возвращению братьев, разлука с которыми смущает нас», – йдеться у Синодальному журналі УПЦ від 16 липня 2008 року.

* * *

Відповідь на питання, що стоїть за т.з. соціологічними показниками Київського Патріархату, однозначна – прагнення показати бажане за реальне. І проблеми зникнуть лише тоді, коли наш український політичний бомонд припинить писати історію Церкви в Україні. На превеликий жаль, за роки незалежності ми не спроміглися подолати це розділення, і все тому, що хтось прагне використати політичний чинник у своїх меркантильних планах.

АНДРІЙ КЛИМЕНКО