Реванш греко-католиків. Частина перша. Початок

Час читання: 5хв.

Греко-католицька церква існує в Україні вже не одну сотню років. Незважаючи на різноманітні обставини останнього століття, що впливали на цю конфесію, Ватикан не готовий закрити цей проект остаточно, адже на унію, як і в час її проголошення, так і тепер покладаються великі сподівання.

Одна з причин подібної політики РКЦ полягає в тому, що у Ватикані все гостріше відчувають втрату прихильності до католицизму на Заході. Європейцям не цікаві ті «цінності», які несе їм папство, а відтак – вплив РКЦ на старий світ поступово сходить нанівець.

Та ніколи в курії не забували про ті незвідані краї, які лишаються відкритими для їхньої діяльності. «Дикий» Схід лишається для Ватикану тим Ельдорадо, який немов виблискує своїми незліченними скарбами. Найголовніший серед них – мільйони душ людей, які найчастіше асоціюють себе з Православ’ям.

Так вже складається історично, що брамою в світ Православ’я для католицьких емісарів завжди була Україна. І йдеться тут не про Православ’я взагалі, а про той його варіант, який іменують «руським».

Можливо комусь подібна ідея здаватиметься безглуздою, та справа в тому, що Ватикан не ставить за самоціль привести усіх до свого сприйняття християнства. В діяльності РКЦ на Сході Європи завжди вбачалась реалізація кількох аспектів, і не в останню чергу – політичного.

Історія, яку поки що не змогли до кінця переписати на свій лад зацікавлені в цьому сторони, розповідає нам про те, що католицькі проповідники ніколи не приходили самі. За ними завжди слідували політики, посли та інші «дружні» особи. І як тільки населення піддавалось на проповідь католицьких місіонерів, тут же відбувалось політичне втручання, яке зазвичай породжувало проблеми та негаразди.

В подібний спосіб заради схожих цілей свого часу було впроваджено унію. Треба погодитись, справу цю було реалізовано по-єзуїтські витончено. Перше, на чому зосередили увагу в Ватикані – збереження обряду. Ідеологи унії чудово розуміли, що руський народ надто складно сприймає кардинальні переміни, особливо в питаннях релігії. Тому, було знайдено максимальний компроміс, який приніс успішні результати.

Можна сказати, що саме явище уніатизму в усіх його проявах назавжди змінило обличчя католицизму. Надто багато у Папи було компромісів. І всі – лише заради того, аби його ім’я згадувалось за богослужінням. Тобто – заради впливу.

Так сталось і в ситуації з впровадженням унії в Україні. Католики згладили всі гострі кути, аби піднести «продукт» максимально наближений до звичного «споживачу». Після прийняття унії не змінилось абсолютно нічого… окрім підпорядкування.

 Та ось в чому була проблема середньовічної унії – її надто швидко вписали в політичний контекст. Боротьба з ГКЦ в Україні розпочалась не стільки через патронат Папи, скільки через те, що унія завжди асоціювалась з ворожими силами – поляками. В принципі, ця позиція була цілковито виправданою, особливо враховуючи методи насадження унії окупаційною владою.

Основним тогочасним промахом ідеологів ГКЦ стало те, що вони надто рано показали своє справжнє обличчя. Якби унія не впроваджувалась серед населення Західної Русі спільно з ополячуванням, можливо ефект від неї був би набагато тривалішим.

Зважаючи на свій провал в цьому питанні, Ватикан провів роботу над помилками, кардинально змінивши формат. Нову «стару» унію доволі довго не вводили в експлуатацію, перевіряючи її на різноманітних «полігонах». Першими серед таких стали території, традиційними для яких були дохалкідонські погляди на християнство. Сюди ж варто віднести активну проповідницьку діяльність на Африканському континенті.

Та ні Африка, ні регіон Кавказу, ні інші цивілізації насправді не цікавлять Ватикан. І хоча римо-католики без особливих складнощів зміцнили в цих краях свої позиції, основною метою для папства лишається руське Православ’я. Саме тому на початку ХХ-го століття греко-католицизм знову впроваджується в Східній Європі.

І не дарма активізацію унії було відновлено в той час, коли на всій території Східної Європи панувала ідеологія атеїзму. Вглядаючись в далеку перспективу, всім було зрозуміло, що СРСР – тимчасове явище, тому зіграти роль «церкви-мучениці» було би найкраще на той час. Хоча би для того, аби тріумфально відродитись в найдоречнішу мить.

 Чи можна було вигадати кращий час для відновлення діяльності УГКЦ, аніж період активізації настроїв населення в напрямку здобуття незалежності України. Хоча цей процес і без того був неминучий, ГКЦ взяла певний обсяг цієї роботи на себе, заробивши собі новий імідж – «патріотичної церкви».

Таким чином, коли кілька століть тому греко-католицизм асоціювався з полонізацією та знищенням Православ’я, то вже в часі свого відновлення ця конфесія почала позиціонувати себе організацією, яка цілковито поділяє та підтримує прагнення українського народу.

Останній раз греко-католики активно виявили себе під час революційних подій у 2014 році. Після цих подій уніатство активізувалось в зоні АТО на сході України. Не в останню чергу це стосується інституту військового капеланства, представники якого намагаються бути присутніми серед української армії на всій території України.

Споглядаючи за всіма процесами, які відбуваються в цій сфері, формується стійке відчуття, що це далеко не останній акорд, яким буде зіграно цей тривалий етюд. Греко-католики впевнено беруть реванш в усіх сферах, тому – все тільки починається.

Сергій Назарчук

Схожі публікації