«Цілком імовірно, що наступний константинопольський патріарх пошкодує, що втратив союзників»

Час читання: 3хв.

Спроба ліквідації Архієпископії руських приходів у Західній Європі була проведена «одним пакетом» з українською автокефалією. Про мотиви, котрі могли би підштовхнути Фанар до такого рішення, міркує отець Олександр Занемонець.

«Це було зроблено без погодження з єпархією і навіть без сповіщення про це 75-річного архієпископа Іоанна (Renneteau). На цьому ж синоді була погоджена автокефалія нової Української церкви… Ліквідація Руського «євлогіанського» екзархату… звісно, не означає, що Константинополю довелося обирати між руськими парижанами (котрі його в цілому-то й підтримували) та новими українцями. Але український контекст ліквідації при такому збігові є очевидним», – зазначає автор публікації.

На його думку, контекст цей стосується боротьби за православні громади на Заході. «Константинопольський патріархат давно вважає «православну діаспору» своєю територією, так що новій Українській церкві навіть було заборонено мати свої громади за кордонами України. Вочевидь, для більшої наочності вирішили скасувати й Руську архієпископію, приписавши її приходам (як і українським) улитись у лави грецьких митрополій», – зазначає отець Олександр.

Також клірик припускає, що рік боротьби між Фанаром та РПЦ включав у тому числі й боротьбу за діаспору. «Але Константинопольський патріархат – це передусім грецька діаспора по всьому світу. Вона є більш давньою, ніж саме християнство. І якщо у мирний час Константинополь може дозволити собі широкість та інтернаціоналізм, тобто бути істинно вселенським, то у важкий час він переходить на національні рейки, стаючи передусім грецьким», – зазначає отець Олександр, припускаючи, що майбутній глава Фанару цілком може пошкодувати, що лишився без союзників.

«Спроба Константинополя у кінці листопада 2018 року знищити церковну структуру, котра зберігала життя не грецькому або руському, а європейському православ’ю, для всіх стала неочікуваною. При цьому навряд чи хтось міг подумати, що й архієпископ, і православні у Західній Європі просто погодяться з таким рішенням та тихо розійдуться. Навіть за французькими законами розпуск релігійної асоціації не може бути здійснений ззовні: люди мають за нього проголосувати самі. Тому таке несподіване і навіть нездійснене рішення могло бути прийняте у Константинополі тільки за умов гострого конфлікту з Москвою.

Усе це можна порівняти з возз’єднанням Руської зарубіжної церкви з Московським патріархатом у 2007 році. Треба визнати, що 2007 рік готувався набагато краще та більше. Переговори тривали кілька років, усе було обумовлене. Покійний митрополит Лавр – тодішній глава РПЦЗ – зумів усіх розставити так, що при голосуванні жодних несподіванок не було. Всередині російського істеблішменту було кілька руських американців, вихідців з РПЦЗ, котрі мали особисту мотивацію лобіювати цей процес», – згадує автор більш вдалий процес об’єднання РПЦ з РПЦЗ. При цьому брак голосів до 2/3 на голосування Західноєвропейської архієпископії отець Олександр вважає патовим: у подальшому цей процес можна буде оцінити після рішень приходів вже колишнього екзархату Константинополя.

Олександр Занемонець

Схожі публікації