Асамблея відбулася, вирішувалось одне питання: чи доєднатися до Московського Патріархату. 104 делегати проголосували «за», 75 «проти», 6 бюлетенів зіпсували та 1 – пустий. Для ухвалення рішення необхідно було 117 голосів. Таким чином, Архієпископія як юридична особа не обрала РПЦ як свою юрисдикцію. Статус Архієпископії залишається неврегульованим.
Побутує думка, що архієпископ Іоанн залишить юрисдикцію та перейде до Московського Патріархату особисто, закликавши громади наслідувати його приклад. На відміну від Росії, де громада не може вийти зі складу РПЦ без втрати всього майна, приходи бунтівного екзархату мають право на самовизначення та можуть вийти з асоціації (архієпископії як юридичної особи) та обрати юрисдикцію самостійно.
Навряд чи Іоанну вдасться вичавити більшість незгідних («хто незгідний – самовизначайтеся зі своїми приходами у Галльську митрополію») і так провести об’єднання з РПЦ. Швидше за все, він піде разом з переважною більшістю громад, а частина, що залишиться, слухняно самоліквідується та увійде на правах приходів зі своєю богослужбовою традицією до грецьких єпархій.
Чи можна назвати такий сценарій поразкою МП? І так, і ні.
Символічно та історично – це поразка. Не вийшло гарно «повернути на батьківщину» вслід за «карловчанами» (вони ж РПЦЗ) ще і «євлогіан».
Економічно та адміністративно ймовірний варіант розвитку подій можна вважати за успіх. Адже приходи (лояльні) при переході будуть включені до складу Патріаршого Екзархату в Західній Європі, котрий є інтегральною частиною РПЦ, не «обтяжений» демократичними традиціями та складними процедурами.
Кінець Архієпископії чимсь схожий на кінець життя її засновника – митрополита Євлогія Георгіївського. Там теж були й страждання за батьківщиною, і пошуки, скандали й нерозуміння.
Але для багатьох він залишився героєм, людиною неймовірної долі та бачення. Він зібрав біженців, котрі створили школу, що стала для багатьох і в цілому для Заходу – обличчям руського богослов’я.
Так закривається книга історії найбільш волелюбної та найбільш нетериторіальної нібито-єпархії незрозуміло навіть якої помісної Церкви. Книга, сторінки котрої написані Євлогієм Георгіївським та Марією Скобцовою, Кіпріаном Керном та Миколою Афанасьєвим, Георгієм Флоровським та Павлом Євдокимовим, Олександром Шмеманом та Іоанном Мейєндорфом.