У першому випуску греко-католицького журналу «Патріярхат» за 2019 рік була опублікована стаття працівника УКУ Анатолія Бабинського під назвою «Вселенський момент в українському християнстві (Роздуми про Об’єднавчий собор, український екуменізм та вселенську єдність християн у діалогу з отцем Афанасієм Великим, ЧСВВ»).
Судячи зі змісту цієї статті, в УГКЦ вже не соромляться відверто заявляти про свої цілі щодо ПЦУ – об’єднання у рамках єдиного «патріархату».
З точки зору греко-католиків, «об’єднавчий собор» ПЦУ – це «вселенський момент українського християнства», котрий поклав початок процесу «екуменічного діалогу» з прицілом на злиття УГКЦ та ПЦУ.
Зі слів автора, «на локальному рівні ПЦУ отримала позитивні сигнали і від УГКЦ, і від РКЦ». При цьому він висловлює незадоволення з приводу мовчанки Ватикану, натякаючи на те, що Риму час змінювати пріоритети та припинити сподіватись на угоду з РПЦ.
Бабинський вважає, що ПЦУ може замінити РПЦ та стати «альтернативним православним голосом Східної Європи».
«Грати у гру, котру в РПЦ неправильно називають екуменізмом, ПЦУ не вдасться», – з’являються жорсткі нотки у статті.
«Саме зараз Україна стає повною мірою «лабораторією екуменізму», як її колись називав святий Іоанн Павло ІІ», – пафосно заявляє Бабинський.
Врешті-решт автор статті підводить читача до ідеї «спільного патріархату, котрий був би у єдності і з Римом, і з Константинополем», опонуючи архімандриту Кирилу (Говоруну), котрий назвав цю ідею «утопічною».
«Ця ідея може перейти з розряду утопій та стати частиною діалогічного дискурсу, якщо з православної сторони з’явиться хоча б одна людина або кілька, котрі скажуть, що над цим дійсно варто поміркувати – посилає недвозначний меседж Бабинський.
І схоже, така людина в греко-католиків уже наявна.
Нагадаємо, ще у грудні 2018 року, тобто одразу після «об’єднавчого собору» (!), глава ПЦУ зустрівся із главою українських греко-католиків та оголосив про розробку «дорожньої карти подальшої співпраці» між ПЦУ та УГКЦ.
«Ми окреслили певний шлях майбутньої нашої співпраці та в подальшому будемо шукати ті точки дотику, котрі будуть нас об’єднувати. Це – у сфері духовної освіти, в інших сферах нашого буття. Будуть створені відповідні комісії з боку нашої православної церкви та з боку греко-католицької церкви, і разом розробимо дорожню карту подальшої співпраці», – заявив тоді Епіфаній.
У цьому контексті цікава редакторська колонка, у котрій редактор «Патріярхату» не приховує своєї радості з приводу створення ПЦУ: «Греко-католики радіють, що створення ПЦУ дало потужний сигнал до пошуку єдності між спадкоємцями Володимирова Хрещення Русі-України. Як не радіти, якщо відповідні меседжі звучать від блаженнішого Епіфанія – предстоятеля ПЦУ?».
Та цитує Святослава Шевчука: «…Маємо змогу показати світовому християнству, що екуменічний діалог між УГКЦ та ПЦУ можливий. Адже сьогодні він відсутній в Україні. Проводяться лише особисті зустрічі, спілкування у різних форматах. Тому розпочати його – це виклик і, можливо, перший крок у нашій дорожній карті».
Прихильникам ПЦУ варто замислитись, чи точно вони хочуть стати частиною згаданої «лабораторії»? У котрій вони, на жаль, стануть лише «піддослідними мишами», на котрих будуть випробовувати потрібні зовнішнім гравцям реакції.