Чому інформація про заміну Думенка на Зінкевича має право на життя

Нещодавнє повідомлення видання Страна.UA про те, що в “ПЦУ” хочуть замінити главу структури – Думенка на Зінкевича, викликало широкий резонанс в інформаційному середовищі. Особливо перейнялися цією інформацією ЗМІ,які прямо підтримують “ПЦУ”. Пророзкольницький інтернет-портал “Релігійна правда”, греко-католицький сайт “РІСУ” і багато інших в один голос заявили про те, що інформація про можливе повалення Епіфанія є фейком. Крім того, виправдати становище зголосився сам Євстратій Зоря. “Немає нічого нового під сонцем… поширення чуток, пліток і брехні, зокрема за гроші – це аж ніяк не винахід сучасності. Навіть в Євангелії є яскравий приклад того, що зараз би назвали і “джинсою”, і “чорним піаром” (поширення негативної інформації)”, – написав екс-спікер “УПЦ КП” на своїй сторінці в Facebook.

І все б нічого, – адже подібного роду інформація дійсно схожа на “джинсу”, – якби не очевидні аспекти, на яких ми хотіли б звернути увагу читача.

Півроку Епіфанія

З моменту створення так званої ПЦУ і проголошення “патріаршого намісника” колишнього “Київського патріархату” Епіфанія Думенка очільником новоствореної структури минуло трохи більше півроку. Чим запам’ятався за цей короткий час глава “Православної церкви України”? Зосередимося на декількох моментах. Перший – невміла зовнішня політика. Другий – така ж безталанна політика внутрішня.

За великим рахунком, голові “ПЦУ”, як і його покровителям – колишньому президенту України і Патріарху Константинопольському, – не вдалося в короткі терміни дістати заповітне визнання розкольників іншими Помісними Церквами. Характерно, що цей процес забуксував вже на самому початку, позбавивши Думенко можливості встати в один ряд з Предстоятелями канонічних православних Церков світу. Таким чином, Епіфаній може задовольнятися тільки рідкою увагою свого турецького патрона і заїжджих греків, котрі час від часу, з’являються в Україні.

Крім того, за повідомленням Телеграм-каналу “Правблог”, після явної відмови новообраного президента України Володимира Зеленського брати на себе зобов’язання щодо подальшого просування проекту ПЦУ, Держдеп різко втратив інтерес до цієї ініціативи, оскільки відтепер вважає її провальною. Більш того, американська сторона вирішила згорнути фінансування на даному напрямку. Зокрема, буде припинено матеріальну підтримку тих сил, які лобіювали на рівні Вашингтону український автокефальний проект.

Ще одним провалом зовнішньої політики “ПЦУ” і особисто Епіфанія виявилася недостатня активність функціонерів нової “церкви” в сфері задоволення попередньо обумовлених бонусів у вигляді ставропігій, які були обіцяні Фанару після дарування Варфоломієм Томосу. Єдиний об’єкт нерухомості, який частково перейшов під вплив турків – Андріївська церква в Києві, і той перебуває в зоні ризику, оскільки громадськість не має наміру миритися з передачею історично важливого пам’ятника архітектури непроханим гостям. Більше того, так званий екзарх патріарха Варфоломія – колишній клірик УПЦ архімандрит Михайло Аніщенко, судячи з усього, не має повноцінного доступу до святині і змушений задовольнятися поїздками по містах і селах, де його приймають старі знайомі.

Крім того, Варфоломій так і не зміг домогтися того, щоб парафії “УПЦ КП” за кордоном перейшли під його підпорядкування. Хоч ця норма і була прописана в Томосі, її відразу ж порушили. Представники українського розколу по всьому світу почали відкрито заявляти про свою незгоду переходити під патронат Фанару. Більше того, багато хто з них висловили підтримку Філарету в його конфлікті з “ПЦУ”.

Що ж стосується невдач Епіфанія на внутрішній арені, – серед таких можна виділити перші негаразди на так званому об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року, конфлікт з “патріархом” Філаретом і відродження останнім “УПЦ КП”, та, звичайно,  – втрата впливу щодо основних меценатів “ПЦУ”.

Всі ми пам’ятаємо, як відбувався так званий об’єднавчий собор, наслідком якого стало створення “Православної церкви України” і обрання на пост її глави – Епіфанія Думенка. Зараз, після деякого часу, окремі представники “ПЦУ” починають розкривати інформацію про те, що насправді відбувалося тоді в Софії Київській. По-перше, привертає увагу формат, в якому відбувалася ця подія. Адже багатьох представників “УАПЦ” і “УПЦ КП” фактично “поламали через коліно”, поставивши перед фактом – або так, або ніяк!

Сюди можна втиснути історію про те, як змусили зняти з виборів свою кандидатуру очевидного фаворита цих зборів – Михайла Зінкевича. Тут же стоять розповіді про те, що вибори глави “ПЦУ” були фактично фікцією, а колишні домовленості з адміністрацією президента України та представниками Фанару, були повністю порушені. Цих історій зараз удосталь можна наслухатися від таких представників” ПЦУ”, як Макарій Малетич, Іосаф Шибаєв і багатьох інших. Зрештою, ні для кого не секрет, що вся ця фікція з Томосом, за великим рахунком, потрібна була лише одній людині, яка планувала завдяки цій темі взяти високий відсоток голосів на президентських виборах. Вибори минули. Порошенко програв. Інтерес до теми Томоса почав швидко спадати.

Про конфлікт Епіфанія з Філаретом розповідати можна довго і в деталях. Ми ж зупинимося на тому факті, що протистояння таки є і воно очевидне. Ці баталії ніяк не йдуть на спад, що, звичайно ж,  приносять іміджеві втрати як для Епіфанія, так і  для очолюваної ним організації. Денисенко, незважаючи на свій вік, не здається і проявляє міцну хватку в питанні захисту своїх прав і майна. Більше того, в контексті їх розборок, “ПЦУ” опинилася в непривабливому становищі, будучи звинуваченою у рейдерських діях по відношенню до “УПЦ КП”.

Крім того, привертають до себе увагу події липневих урочистостей, коли “мегапопулярна”, “з 75-типроцентною підтримкою народу” ПЦУ змогла вивести на свій “український хресний хід” лише близько 10-15 тисяч чоловік. На тлі Великого Хресного ходу УПЦ, участь в якому взяли близько 300 тисяч віруючих, організована Епіфанієм і Ко хода виглядала просто жалюгідно. Не дивно, що ця ситуація викликала справедливе обурення у головних спонсорів “ПЦУ” – бізнесмена Олександра Петровського і пивовара Андрія Мацоли. Адже, за наявними даними, саме ці люди вклали чималу фінансову частку в організацію приїзду прихильників “ПЦУ” з регіонів. Хоча, до цього питання ми повернемося трохи пізніше.

“Темна конячка” з Луцька

Всі вище перераховані невдачі очільника “ПЦУ” однозначно викликають обурення в середовищі функціонерів цієї організації. І як би зараз не намагалися окремі особистості робити “хорошу міну при поганій грі”, напруга в середовищі українських розкольників однозначно зростає. Ситуація, що склалася, ставить перед “ПЦУ” ряд незручних питань, які безпосередньо пов’язані з відсутністю управлінських талантів в Епіфанія Думенка. Проблеми, що накопичуються, як сніжний ком, ніяк не вирішуються. Багато хто, навіть в середовищі розкольників, помічають, що Думенко просто відсторонюється від тих неприємностей, які все частіше осягають їх молоду організацію.

Все це закономірно веде до пошуку більш сильного і зібраного лідера, який міг би очолити ще незміцнілу нову “церкву”. Очевидним фаворитом тут виступає саме Михайло Зінкевич, який очолює “УПЦ КП/ПЦУ” у Волинській області. Його єпархія, за всіма показниками, є однією з найбільш успішних в Україні. Саме на Волині за останніх півроку “УПЦ КП / ПЦУ” захопила близько сотні храмів канонічної Української Православної Церкви. Саме Зінкевич, як повідомляють учасники так званого об’єднавчого собору, був очевидним переможцем у виборах на пост глави “ПЦУ”. І він би їх виграв, якби не Епіфаній…

Ось що заявляв Зінкевич після 15 грудня: “Потрібно визнати наступне – на об’єднавчому Соборі сам Філарет визнав, що я виграю вибори предстоятеля Церкви. Те, що мене змусили зняти свою кандидатуру – це вже інше питання”. Крім того, “митрополит” Луцький і Волинський вельми критично висловився на рахунок конфлікту між Епіфанієм і Філаретом: “Філарет з Єпіфанієм поки з’ясовують стосунки між собою. Якщо це буде купувати якісь “неправильні” форми, тоді, звичайно, втрутимося ми, і я особисто. Будемо висловлювати свою точку зору і приймати відповідні рішення”.

Після цих, і багатьох інших висловлювань Зінкевича, в ЗМІ почали активно тиражувати інформацію про те, що між Думенком і Зінкевичем складаються вкрай непрості відносини. Справа навіть дійшла до того, що особисто Епіфаній спробував спростувати ці чутки. “Взагалі, у нас добрі стосунки. Ми спілкуємося. Наприклад, владика їздив на Афон і брав у мене, як предстоятеля, благословення на те, щоб відвідати цю давню християнську святиню, яка є особливим місцем для кожного православного ієрарха. Ми працюємо як предстоятель і архієрей, який керує своєю єпархією, розвиває її”, – виправдовувався Епіфаній.

Однак, крім слів, більше нічого не вказує на те, що відносини між Зінкевичем і Думенком “добрі”. За весь час свого предстоятельства, глава “ПЦУ” так і не був запрошений в Луцьк, хоча і бував з візитом у сусідній Володимир-Волинської єпархії, центр якої розташований в тій же Волинській області за 70 км від кафедри Михайла. Крім того, Зінкевич неодноразово ігнорував спільні для всіх заходи, на яких був присутній Думенко. Також вартує уваги ситуація, коли Зінкевич, який поїхав на передодні Великодня за Благодатним вогнем на Святу Землю, першим ділом привіз святиню у Володимирський собор до Філарета, а не в Михайлівський монастир до Епіфанія.

Крім вище перерахованого, є ще одна цікава деталь – Зінкевич став одним з небагатьох представників розкольників, який так і не ліквідував свою єпархію юридично. За ідеєю, кожен єпархіальний центр колишніх “УПЦ КП” і “УАПЦ” повинен був перереєструватися під “ПЦУ”. Але в ситуації з Михайлом все виявилося не так просто, адже Волинський “митрополит” не ліквідував єпархію “УПЦ КП”, а просто зареєстрував ще одну – “ПЦУ”. Про що це свідчить? Швидше за все про те, що Зінкевич вирішив підстрахуватися на випадок, якщо Епіфаній захоче вступити в прямий конфлікт ще й з ним.

У світлі того, що відбувається, повідомлення видання “Страна.UA” про те, що між Думенком і Зінкевичем спалахнуло нове непорозуміння, виглядає дуже правдоподібно. Нагадаємо, що за інформацією “Страна.UA” вважалося, що Зінкевич – хороший організатор і зможе підтягнути людей з регіонів для масовості (на святкування 1031-ї річниці Хрещення Русі, – ред.). Але підсумкові цифри і картинка шокували меценатів “ПЦУ” – кількість людей була в 15 разів менше, ніж у прихильників УПЦ. “Нарік (Олександр Петровський, – ред.) і Мацола стали вимагати пояснень у Михайла, заявляючи, що на виділені гроші можна було організувати реально 30 тисяч чоловік, а то й більше. Але Михайло відповів, що всі гроші він віддав Епіфанію, тому попит тепер тільки з нього”, – повідомив “Страна.UA” співрозмовник з середовища “ПЦУ”.

Процес запущений

Як би не хотіли окремі представники “ПЦУ” зізнатися собі і іншим в тому, що сценарій, озвучений джерелами “Страна.UA” вельми вірогідний, – маятник вже хитнувся. Зінкевич занадто очевидний, як лідер і організатор. На його тлі Епіфанію залишається лише бігти до патріарха Варфоломія за черговою порцією протекторату. Однак, не дарма наші предки говорили, що “греки лукаві суть”. Що тепер Думенко зможе запропонувати Фанару? Ставропігії, судячи з усього, грекам так і не дістануться. Закордонні парафії теж. Виходить, питання скоріше в тому, що зможе запропонувати Зінкевич, щоб отримати заповітний “ярлик” на предстоятельство. 

До слова потрібно сказати, що за останні півроку Михайло не витрачав часу даремно. У нього зав’язалися вельми цікаві відносини з фанаріотами, і це вже не кажучи про ту групу “єпископату”, яка готова, при зручному випадку, висловити Зінкевичу підтримку. Про відносини Михайла Зінкевича з греками і опозицію в “ПЦУ” ми розповімо в наступному матеріалі на цю тему. Буде цікаво. 

Сергій Назарчук

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину