1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. З історії католицької експансії: 90 років тому Пій ХІ своєю булою «Quam curam» заснував колегію Руссикум

З історії католицької експансії: 90 років тому Пій ХІ своєю булою «Quam curam» заснував колегію Руссикум

Після перемоги більшовиків у революції та Громадянській війні єдиним інститутом колишньої Російської імперії, котрий нагадував про «старий світ», залишалася церква. Ані Ленін та Троцький на початку, ані Сталін та Хрущов згодом не виконали свого наміру зачистити все, що було у Росії до більшовицького перевороту і не відповідало доктрині комуністичного суспільства майбутнього.

Навіть у найважчі роки, коли Руська православна церква залишилась майже без єпископів, вона зберіглася все одно, єдиним небільшовицьким інститутом в абсолютно протиприродному оточенні.

Але більшовизм був не єдиним ворогом руського православ’я. Ситуацію повною мірою використав історичний суперник – Ватикан.

Роки богоборства

Не є таємницею, що напередодні революції у середовищі інтелігенції та міського стану вже було незручно бути віруючим. І французький віршик «Кишкою останнього попа останнього царя задавимо» був у тренді. Антицерковні настрої панували у середовищі грамотних, студентів, молоді і різночинців.

Усе, що більшовики згодом вибудували у системну теорію та практику, йшло корінням у дореволюційний період. Духовенство потерпало від критики з боку ліберальних кіл, а на побутовому рівні дуже жорство і зле висміювалось. Спроби діалогу провалились.

А ліберальна преса провадила антирелігійну пропаганду. Московські та пітерські ліберальні журналісти, котрі сміялися над дикістю обрядів, жадібністю кліру, любов’ю до грошей, скрєпами, духовністю тощо, чудово пережили революцію, ставши у попиті як «войовничі безбожники», журналістами газети «Безбожник» та більшовиками. Схоже на сучасного Олександра Невзорова, чи не так?

У другій половині 30-х чистити стали вже безбожників, як тяжкий спадок інтернаціонал-більшовизму попереднього десятиліття. Закінчилось передовицею головного безбожника Омеляна Ярославського «Чому релігійні люди проти Гітлера», котра стала надгробком войовничому безбожництву. Коли ворог прийшов на нашу землю, церква підняла свою зброю за Росію, чим миттєво повернула свою роль у ній. А «Спілка войовничих безбожників» була ліквідована назавжди. Але до цього моменту треба було дожити.

У 1920-ті, у буквальному розумінні з державної релігії та ідеології 1/6 планети Земля РПЦ перетворилась на крихітний світоч, оточений з усіх боків прагнучими загасити його назавжди.

Крах інституту РПЦ

Революція, про котру мріяли багато поколінь російських лібералів, звершилася. Монархія як основа духовного окормлення десятків мільйонів жителів імперії, котра з’єднувала їх у єдину руську націю, припинила своє існування.

Всеросійський Помісний собор, котрий відкрився у Москві, 15 серпня 1917 року відновив патріаршество, скасоване при Петрі Великому. На початку ззовні нічого не змінилося. Перші кілька місяців після Жовтня більшовики також не втручалися у справи патріарха Тихона.

Але це була революція. Декрет про землю конфіскував земельну власність церкви, вибивши з-під неї економічну базу. А відділення церкви від держави, школи від церкви позбавило РПЦ її головної ідеологічної ролі у Росії. Це була катастрофа, бо церкву пограбували, позбавивши статусу юридичної особи, власності і прихожан, котрим віднині відвідувати церкву було не обов’язково.

З 1918 року на території, котра контролювалась більшовиками, припинилось фінансування духовенства та релігійної освіти з казни.

Все це було крахом не лише інституту РПЦ, але й звичного порядку життя мільйонів росіян. Дуже швидко церква стала пристанищем для незгідних, а пастирі відчули потяг до активного служіння та проповіді проти безбожної влади.

Влада негайно відповіла, почавши фінансування опозиції – «обновленців», «григоріанців», українських «автокефалів» та інших розкольників, котрі прагнули ділити спадщину РПЦ. Після смерті владики Тихона у 1925 році влада вдруге скасувала інститут патріаршества. Новий патріарх з’явиться тільки у далекому 1971-му.

У 1927 році митрополит Сергій видав послання, у котрому визнав Радянський Союз громадянською батьківщиною, закликав членів Церкви до лояльності радянській владі, а також вимагав від закордонного духовенства цілковитої політичної лояльності до радянського уряду. Більшість руських єпископів в еміграції припинили стосунки з Москвою. Росія зі Святої Русі перетворилась на країну пустого неба.

Вікно можливостей

Оцей момент і був оцінений як шанс у Римі.

Крах РПЦ, котра, на думку Святого Престолу, припинила своє існування, було прийняте як сигнал для початку найбільш грандіозного від моменту Брестської унії проекту з окатоличення гігантських просторів Росії-СРСР. «Криголамом» стали вожді цієї держави, абсолютно далекі від релігії. Атеїсти зачистили для католицької церкви 1/6 планети, знищивши інститут державної релігії, історичного конкурента католиків.

Не скористатися цим шансом було нерозумно. Тим більше, що події в СРСР співпали з народженням міста-держави Ватикан.

Латеранські угоди, укладені 11 лютого 1929 року між Святим Престолом і Муссоліні, зробили католицтво єдиною державною угодою Італії, а за Ватиканом визнавались права суверенної держави.

Тому заснування 15 серпня 1929 року Папської колегії Руссикум – одне з перших, ухвалених вже незалежним папою Пієм ХІ. Цей римський єпископ раніше вів таємні переговори з більшовиками, але вони зайшли у глухий кут і були припинені у 1927 році. І папа, дипломатія котрого зависла у повітрі, терміново потребував якихось принципово нових стратегій. Вони прийшли, народившись, як усі папські авантюри на Русі, з чергової польської інтриги.

Католицькі прогресори

Заклад, котрий з’явився у Римі у 1929 році в будівлі XVIII століття на Via Carlo Cattaneo, був дивним. Там стали готувати російських католицьких священиків.

Жодного стосунку до уніатів та уніатської церкви Руссикум не мав. Жодного росіянина у керівництві школи не було. Це були поляки та литовці, котрі у Російській імперії були традиційною внутрішньою опозицією, що мріяла про реванш за розподіл Польщі, котра дала багато рекрутів для революції, більшовицького руху та керівництва СРСР.

Ця установа не могла не звернути увагу ОГПУ. З’ясувалося, що чоловіки, котрі там навчаються, знають, що одного разу їх відправлять виконувати небезпечні завдання в СРСР. Навчання  тільки російською, включно з діалектами. Вивчали не лише Закон Божий, але й політекономію, культуру, суспільствознавство, актуальні політичні проблеми.

Чекісти, пташенята поляка Дзержинського, не помилялись. Це була спецшкола з єзуїтською дисципліною. Але не диверсантів та розвідників. Випускникам би підійшло визначення із фантастичної літератури – прогресори.

Пій ХІ вважав, що падіння СРСР та більшовизму – справа найближчого майбутнього, котру прискорить світова криза. Долі Росії остаточно будуть звершені, і в цей момент Ватикан відправить туди армію прогресорів, котрі прийдуть на руське поле, що стало диким, і засіють його новими зернами для нового врожаю. Випускників готували до закидання в СРСР, так що ОГПУ-НКВС жодного разу не брехало.

В очікуванні вторгнення студенти Руссикум вкидались в СРСР, де «йшли у народ», поселялись у глибинці та жили на нелегальному становищі. Їх ловили та саджали.

Найбільш відомі з тих, хто «відсидів», – Волтер Чишек, Віктор Новіков, П’єтро Леоні. Все це були неймовірно сміливі, сильні, а головне – найвищим чином мотивовані люди. Релігійні фанатики. Духовно вони не ламались. У тих частинах Росії, де інфільтрація вдавалась, знайти управу на ватиканського прогресора було практично неможливо. Так що там, де не змогли зігнути – знищували, як русина Теодора Ромжа, беатифікованого Святим Престолом у 2001 році.

Кінець проекту Руссикум

Безумовно, такі доктрини та практики були можливі лише у міжвоєнний період, коли кордони були ще відносно прозорими, а можливості для лицарів плаща та ножа все ще безмежними. Глобалізація ще не накрила світ куполами корпорацій, глобальних інститутів, розвідок і спецслужб. А головне – Захід ще не знайшов спільну мову з більшовиками, вони ще не потрібні були для глобальних проектів.

Недооцінили у Ватикані й силу руського духу. Незважаючи на всі гонінні, у ході перепису населення СРСР у найбільш демонізованому істориками 1937 році 55% громадян Радянського Союзу відверто заявили про  належність до релігії, зокрема до Руської православної церкви. Корені народу підрубити не вдалося, а це не залишало надій на майбутнє проекту Руссикум.

Потім почалася війна. Співпраця з Гітлером та Муссоліні зробила Ватикан «токсичним». А після вторгнення Рейху до СРСР РПЦ була реабілітована, священиків почали звільняти, дозволили ставити на служіння, з вищим кліром зустрівся під об’єктивами Сталін. Все це вже завдяки впливу кіл США, заради котрих вождь і влаштував цю відлигу.

Зі скасуванням уніатської церкви Ватикан втратив абсолютно всі важелі впливу на території СРСР, а радянська пропаганда безперестанку і, головне, обґрунтовано викривала усі хитрі плани у пресі, літературі, кіно. Папа Пій ХІ цього не побачив, він помер у 1939 році.

Від розпуску Руссикум врятувала холодна війна, хоча у 1965 році колегію остаточно перекували з місіонерського закладу в дискусійний. У 2016-му ходили чутки про його закриття, але воно дотепер існує і служить нині майданчиком для екуменічного спілкування.

Втім, Ватикан ніколи не каже ніколи.

ukraina.ru

Попередній запис
У Мінкульті вписали у ліквідаційні документи УПЦ КП Іоасафа Шибаєва
Наступний запис
Активістка УГКЦ на Буковині лобіює незаконні перереєстрації громад УПЦ на ПЦУ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее