Результати Всеправославного собору, який минув нещодавно, поставили крапку в питанні автокефалії будь-якої з існуючих несамостійних церков. Неприємно враженими підсумками Критського зібрання лишились також прибічники «Київського патріархату», які явно очікували якихось позитивних для них рішень.

Фактично, абсолютна більшість учасників собору задекларувала небажання втручатись в українське питання, засвідчуючи необхідність вирішувати український міжконфесійний конфлікт в межах самої України та згідно встановлених канонічних правил.

Та незважаючи ні на що, пошук моделей визнання УПЦ КП в канонічній площині триває, до того ж, до процесу докладаються чималі зусилля. Зокрема до нього приєдналися й окремі представники УПЦ. Вочевидь, чекають на подібні кроки з боку Фанару й в УАПЦ.

Нещодавно один з лобістів «Київського патріархату» Віктор Єленський заявив про те, що найближчим часом Константинопольський патріарх займеться українським питанням. Вочевидь депутат натякнув на те, що найближчий Синод, який збереться на Фанарі, сформує певний пакет пропозицій на адресу тих в Україні, хто готовий переметнутись під крило Константинополя.

Іншими словами, йдеться про Константинопольський екзархат в Україні. Тобто, досить серйозно обговорюються перспективи утворення такої собі УПЦ КонстП, яка покликана стати «канонічною альтернативою» існуючій УПЦ. Створити цю організацію хочуть з «Київського патріархату», УАПЦ та так званого «проукраїнського крила» в УПЦ. Лаври екзарха Константинопольського патріарха пророчать прес-секретарю спочилого Предстоятеля УПЦ – митрополиту Олександру (Драбинко).

Хоча, на перший погляд, план вже сформовано, існує чимало чинників, які стоять перешкодою на шляху до реалізації даної ідеї. Перша проблема знаходиться в самій УПЦ КП, а точніше в тому, хто її очолює. Філарет вже намагався налагодити контакт зі Стамбулом, однак його особисті амбіції постійно ставали тим каменем спотикання, який у підсумку обмежив будь-які шанси на те, що подібний проект буде реалізовано найближчим часом.

Фанаріоти втомились від вибриків Денисенка, тому за його життя ніхто не буде робити чогось подібного. Потрібно сказати, що неповноцінна участь в процесі утворення екзархату УПЦ КП цілковито унеможливлює подальший розвиток цього плану, оскільки основні сподівання Константинополя покладені саме на парафії УПЦ КП.

Хоча, варто зазначити, що і в самій УПЦ КП не так все гладко, адже ті кандидати на посаду наступника Денисенка, яких сьогодні позиціонують, як найбільш ймовірних, зовсім не налаштовані на підпорядкування Стамбулу. Більшість з них – абсолютно вольові та войовничі, що дає привід думати про відмову останніх від участі у подібних процесах. Не надто влаштує їх також і те, що місце екзарха найімовірніше займе представник УПЦ.

Доречі, якщо говорити про т.з. «проукраїнське крило», на чолі якого стоїть митрополит Олександр (Драбинко), варто зауважити, що цей «опозиційний блок» вже визрів у своїх переконаннях, як чисто простамбульський. Це відчувається в усьому – і в частих поїздках Драбинка і Ко до Греції, і в тому, про що він говорить останнім часом. Всі його вислови цілком орієнтовані на Фанар, а сам він немов би показує, що при першій команді, готовий розірвати стосунки з УПЦ.

Однак існує певний ризик, про який не варто забувати – Драбинко однозначно знайде відгуки та співчуття у, як мінімум, третини парафіян та священиків УПЦ. Останні, при наявності подібної альтернативи, без жодних нарікань сумління підуть за «екзархом». Хтось – з ідейних мотивів, інші ж – через те, що будуть поставлені в рамки жорсткого компромісу з боку своїх парафіян, на кшталт: «Або ти йдеш в УПЦ КонстП, або ми з тобою прощаємось!».

В зв’язку з цим в УПЦ повинні докласти максимальних зусиль, аби мінімізувати подібні явища, завчасно попереджаючи кроки своїх кліриків та мирян в бік Стамбулу. Чому? Та тому, що те новоутворення, яке ймовірно запропонує створити Фанар, буде від свого початку приречене на фіаско. В першу чергу через те, що більшість Помісних Церков подібної ситуації просто не визнають. Цього не буде хоча б з тієї причини, що в кожній з Православних Церков світу наявні розколи, подібні до українських, але в менших масштабах. Якщо прецедент зі створенням УПЦ КонстП матиме місце, це породить хвилю аналогічних ситуацій по всьому світі.

Та найгірші плоди з цієї ситуації пожинатиме саме Україна, адже подібні кроки Вселенського патріарха лише поглиблять релігійний конфлікт. Зрозуміло, що новоутворена конфесія одразу ж буде радо сприйнята в українському політикумі, відповідно та УПЦ, яка залишиться непохитною в своїй позиції, перебуватиме під постійним і колосальним пресингом не лише з боку суспільства, але й з боку політичних інституцій. Те, що сьогодні в процес утворення УПЦ КонстП включились політики серйозних рівнів, є прямим доказом вище сказаному.

Паралельно з цими процесами, українське суспільство буде кинуте у прірву протистоянь на релігійному ґрунті, що однозначно поглибить внутрішню кризу в державі. А враховуючи вже наявні проблеми в суспільстві, провокування релігійного конфлікту може призвести до непередбачуваних та жахливих наслідків.

Сергій Назарчук