1. Головна
  2. /
  3. Новини
  4. /
  5. Травневі тези «почесного патріарха»

Травневі тези «почесного патріарха»

У середу, 15 травня Філарет Денисенко зібрав у себе у резиденції на Пушкінській, 36 прес-конференцію, на котрій озвучив свою позицію стосовно стану справ у ПЦУ, а також її подальших перспектив. Власне, свою позицію він означив днем раніше, коли на офіційному сайті УПЦ КП було опубліковане його звернення до пастви. Але на прес-конференції Філарет не лише повторив основні положення свого звернення, але й більш чітко та визначено розставив наголоси.

Отже, травневі тези Філарета.

Теза 1. Антиукраїнські сили взялися знищити Київський патріархат

Філарет Денисенко: «Яка мета поставлена перед тими, хто цікавиться та впливає на церковну ситуацію. Яка в них мета? У кого «них»? Це антиукраїнські сили, котрі борються з Українською автокефальною церквою вже майже 30 років. Борються».

Тут «дідусь ПЦУ» неочікувано допустив те, що називається «обмовка по Фрейду», тобто коли раптово з вуст злітають слова, котрі нібито є помилковими, але насправді виражають те, що людина дійсно думає або ким вона насправді є. Так ось, мимоволі Філарет назвав усе своїми іменами, а саме, що він і ніхто інший є «антиукраїнською силою», котра майже тридцять років бореться з українською автокефалією. Справа у тому, що Філарет пішов у розкол у 1992 р., тобто 27 років тому, а до того він був ярим противником всього українського, включно з мовою, й активно боровся з тодішньою Українською автокефальною церквою, називаючи її «каналізацією, куди стікають усі нечистоти». Власне, боротьбою з УАПЦ Філарет і обґрунтовував необхідність перетворити Український екзархат РПЦ на автономну Українську Православну Церкву, що й відбулося у 1990 р.

Слідкуємо далі за промовою «дідуся ПЦУ» на прес-конференції: «…Ось цю церкву й хочуть знищити. Але у який спосіб хочуть її знищити? Своїми ж руками. Зовнішні сили, тобто Московський Патріархат, котрий бореться зі мною вже з 1992 року та не може перемогти. Тепер взялися за це й свої сили, з котрими я будував Київський патріархат. Але не виступають відкрито проти патріарха Філарета. Відкрито кажуть: ми так його поважаємо, він такий поважний, зробив так багато, але патріархат нам не потрібний Київський.  Чому вам не потрібний Київський патріархат, адже ви його разом з патріархом будували? Чому ви відмовляєтесь від того, що будували? Чому? Розумієте ви, що ви робите? Ви руйнуєте те, що ви створили. Руйнуєте те, що привело до надання Томосу. Тому що, якби не було Київського патріархату, ніякого Томосу не було б».

Тобто Філарет відкрито звинувачує Епіфанія та тих молодих «архієреїв» ПЦУ, котрі на нього орієнтуються, у намірі знищити Київський патріархат. Дуже вдало колишній прес-секретар Філарета назвав цей молодий «єпископат» «младотурками», показуючи цим терміном, що вони згідні виконувати волю турецькопідданого, тобто Патріарха Варфоломія, та ігнорувати волю «почесного патріарха ПЦУ». «Младотурки» хочуть здати Київський патріархат в обмін на визнання ПЦУ з боку Помісних Церков, хоча б і у фактичному статусі Константинопольського патріархату. Але, зі слів Філарета, це їм не світить.

Теза 2: Українську церкву інші Церкви не визнаю́ть і не вѝзнають

Це вже не просто «обмовка за Фрейдом», це цілком свідоме визнання реальності. Ось дослівна промова Філарета: «Тепер ви кажете, що нам потрібне визнання інших Церков і тому нам потрібно знищити Київський патріархат, щоб нас визнали інші Церкви. Правда це чи неправда? Це неправда! Ніхто з інших Церков не визнає Українську церкву не лише як патріарха, але не визнає й як Українську православну церкву (мається на увазі ПЦУ, – ред.). І ми бачимо це у реальності. Навіть ті Церкви, котрі до Томоса схилялись, що вони визнають Українську церкву автокефальною, якщо Вселенський патріарх дастьТомос, то нині ці ж Церкви відмовляються. Не відкрито, але під різними приводами. Але молитовної єдності з Українською православною церквою (мається на увазі ПЦУ або УПЦ КП – ред.) нема.  <…> Ніхто не має молитовного спілкування. І поки ми не бачимо шляхів, котрі привели б до визнання».

Філарет підтверджує припущення, висловлені у статті: «Конфлікт Філарета та Епіфанія: політична інтуїція проти молодості» про те, що Філарет відчув, що визнання ПЦУ у Православному світі не буде, принаймні, у найближчому майбутньому. А на горизонті майорить засудження самого Патріарха Варфоломія за те, що він визнав канонічними розкольників, та ще й тих, що відкололись від іншої Помісної Церкви. А тоді, коли цей факт усвідомить Епіфаній та «младотурки», рятувати Київський патріархат, можливо, буде вже пізно. Він втратить головну умову свого існування – ідею про визнання у Православному світі, навколо котрої він створений. А без цієї перспективи ПЦУ очікує неминучий розпад і перетворення на якусь кількість маргінальних груп, котрі воюють одна з одною та звинувачують одне одного у всіх смертних гріхах. У цьому випадку ідея Київського патріархату буде похована надовго, якщо й не назавжди. Цей варіант вже цілком собі вгледів досвідчений Філарет, і його впритул не бачать «младотурки». Власне, «дідусь ПЦУ» про це прямим текстом написав у своєму зверненні до пастви: «А деякі нерозумні ієрархи та духовенство вперто відмовляються від того, щоб в Україні був Київський Патріархат».

І у цьому невизнанні ПЦУ Помісними Церквами Філарет вбачає не просто руку Москви, а руку Москви, що діє через Епіфанія і його опричників.

«Чому вони (Помісні Церкви, – ред.) не визнають? Причин багато, але головна причина – Москва. Москва. І тому, там вона діє серед інших Православних Церков і в Україні вона, та ж Москва діє. Але тепер вже не через Московський Патріархат, а через нас же. Коли наші ж архієреї виступають проти того, що вони створили, проти Київського патріархату».

Теза 3: Наше завдання – зберегти Київський патріархат

Філарет Денисенко: «Тому наша задача – зберегти єдність Української православної церкви (УПЦ КП, – ред.). Зберегти Київський патріархат. Але зберегти його тільки в Україні, поки що. Тому що ми отримали Томос як Київська митрополія. І ми вдячні Вселенському Патріарху за те, що він надав нам Томос у статусі Київської митрополії. Ми сьогодні визнані Вселенським Патріархом як Київська митрополія, але ми цим незадоволені, в нас мета – створення та визнання Київського патріархату. Це майбутнє. І Вселенський Патріарх не проти. Але для того, щоб ставити так питання, необхідно об’єднатися, створити одну православну церкву. І тому наша задача – об’єднати все православ’я в одну церкву, а для того, щоб об’єднувати з тими, хто ще з нами не об’єднався, треба самим бути єдиними. І тому перше, що ми повинні робити, – зберігати єдність нашої Української православної церкви (мається на увазі УПЦ КП – ред.)».

Тобто не Філарет є розкольником вже у ПЦУ, а його опоненти розколюють цю організацію шляхом відмови від статусу патріархату. І тут Філарет каже не лише про те, що він патріарх, а отже, і найголовніший. Він бачить те, чого не бачать «младотурки», а саме: Епіфаній в силу своєї молодості, нерозумності та брак харизми (власне, через ці якості Філарет і висунув його кандидатуру на посаду глави ПЦУ) не може бути авторитетом для «єпископату» ПЦУ, з якого багато хто є старшим за нього за віком і «хіротонії», є більш досвідченим, розумним та з більшими фінансовими статками. Честолюбство «ієрархів» ПЦУ вже проявлялось неодноразово і власне ними навіть і не приховується. І «митрополит» Михаїл Зінкевич, і «митрополит» Макарій Малетич, і «архієпископ» Євстратій Зоря, і перебіжчики з УПЦ, колишні митрополити Симеон (Шостацький) та Олександр (Драбинко) і ще чимало інших усіма силами прагнуть отримати високі посади та владу в ПЦУ. Якщо над ними стоятиме більш авторитетний лідер, аніж вони всі (як Філарет в УПЦ КП), то вони будуть змушені йому підпорядковуватись і не воювати одне з одним відкрито. Якщо такий лідер піде, між ними одразу розгориться війна не на життя, а на смерть.

Епіфаній абсолютно не та людина, авторитет котрої вони згідні визнати й котрій готові підпорядковуватись. Його формальне головування у ПЦУ в цьому відношенні нічого не варте. Як співали в одному старому дитячому мультику: «Залишайся, хлопчик, з нами, будеш нашим королем». Всі розуміють, що ніяких заслуг у нього немає, як немає і талантів керувати ПЦУ. Злетів він так високо лише з волі «дідуся ПЦУ», і йому забракло навіть розуму, щоб надавати Філарету свою видиму пошану, радитись із ним зайвий десяток разів, проводити зустрічі з політиками та рештою важливих людей у присутності «почесного патріарха», проводити з ним «богослужіння», стоячи на скромному другому місці тощо. Провести з почестями «дідуся ПЦУ» в інший світ і залишитись після нього єдиним главою. Ні, Епіфаній навіть не докумекав до того, щоб з допомогою Філарета набути дійсного, а не номінального впливу на «єпископат» ПЦУ. Йому кортіло самому всістися на троні, без всяких там «почесних патріархів».

Філарета нині звинувачують у розколі ПЦУ, але насправді «дідусь ПЦУ» бачить на кілька кроків далі за всіх своїх опонентів. Він бачить, що якщо «младотуркам» вдасться його відсторонити від реального управління ПЦУ, то верхівка цієї організації не залишить від неї каменю на камені у своїй міжусобиці за владу та гроші. Філарет чудово знає норов кожного свого «архієрея», адже він сам їх і вигодував. Так, ймовірніше за все, першою причиною, що побудила «почесного патріарха» відкрити воєнні дії (гібридні, звісно) проти Епіфанія, це бажання втримати владу, що стрімко вислизає з його рук. Але разом із тим, Філарет дійсно бореться зараз за збереження єдності Київського патріархату.

До речі, якщо «архієреї» ПЦУ відмовляться підтримати Філарета у його спробі відновити Київський патріархат, то це відбудеться не тому, що вони усвідомлюють небезпеку відкликання Томосу, і не тому, що вони підтримують Епіфанія як свого главу, а тому, що кожен з них плекає мрії після відсторонення «дідуся ПЦУ» від реальної влади відвоювати собі якомога більший шматок того пирога, котрий Філарет дійсно створив за 27 років своєї розкольницької діяльності.

Теза 4: Існування Української церкви обумовлене існуванням держави

Філарет Денисенко: «Майбутнє за Київським патріархатом в Україні. Чому? Я впевнений. Тому що цього вимагає існування незалежної української держави. Українська держава буде і є, і жодні сили її не знищать. А якщо не знищать українську державу, то не знищать й українську церкву».

Про це нерозуміння Філаретом Денисенком основи Церкви вже писали багато разів. Справжня, а не фальшива Церква має своєю непохитною основою Господа нашого Іісуса Христа. У Неї немає і не може бути іншої основи. «Адже ніхто не може покласти іншої основи, окрім покладеної, котра є Іісус Христос» (1 Кор. 3, 11). Однак пан Денисенко у всіх своїх виступах продовжує наголошувати на тому, що основою «незалежної церкви» є «незалежна держава».

Теза 5: Патріарх Варфоломій став заручником власного Томосу

Константинопольський Патріарх не стане відкликати Томос, незважаючи на всі фокуси, котрі показують в Україні визнані ним розкольники. У протилежному випадку він просто втратить обличчя. Ось що каже про це Філарет: «Томос відберуть або не відберуть, це не від нас залежить. Можуть і відібрати, якщо будуть підстави. А можуть і не відібрати. Томос дається не для того, щоб його відбирати. Але я не вірю в те, що Вселенський Патріарх забере Томос. Не вірю в це, бо відкликання Томосу про автокефалію Українській церкві – це, передусім, удар по самому Вселенському Патріарху».

Як бачимо, Філарет не впевнений на сто відсотків, що Патріарх Варфоломій не забере Томос. Але вважає, що цього не відбудеться. Дійсно, для Фанару відіграти назад означає розписатись у власній недалекоглядності та помилковості у своїх діях. А це для Патріархату, котрий стверджує, що він уособлює в собі «еталон православ’я», просто неприпустимо. Але якщо сам Філарет нині намагається відіграти назад і відновити Київський патріархат із собою на чолі, то чому ж цього не може зробити Патріарх Варфоломій? Якщо нині «дідусь ПЦУ» звинувачує П. Порошенка та Епіфанія в обмані та зраді укладених між ними домовленостей, то чому ж цього не може зробити Його Всесвятість?

Але, очевидно, в очах Філарета сам Томос не має такого значення, як для Епіфанія та решти «младотурків». Для цих людей саме Томос є основою, що виправдовує їхнє існування як «єпископату». Але для Філарета – ні. Філарет сам собі Томос. І тому він зовсім не боїться такого повороту подій, при якому фанаріоти заберуть Томос. До речі, фанаріоти можуть обрати компромісний варіант: не відкликати Томос, а тимчасово припинити його дію до кінця смути у ПЦУ. Тим більше, що фанаріотів теж обманули, обіцяли їм біля двадцяти монастирів та древніх храмів у якості ставропігій, а сьогодні не лише забули свої обіцянки, але завдяки результатам президентських виборів в Україні вже й не мають можливості їх виконати.

Як і писала СПЖ неодноразово у своїх публікаціях, усі учасники проекту ПЦУ прагнуть пошити одне одного в дурні. Зараз це все вилізає назовні: виявилось, що П. Порошенко з Епіфанієм «кинули» Філарета, Філарет намагається «кинути» Епіфанія, Макарій, колишній глава УАПЦ, взагалі залишився в дурнях від початку: ані посад, ані впливу, ані своєї церкви. Андріївський собор у Києві й той відібрали. Патріарха Варфоломія «кинули» із зарубіжними приходами УПЦ КП та зі ставропігіями. Нині черга Фанару, подивимось, яка відповідь «прилетить» в Україну зі Стамбулу.

Теза 5: Статут ПЦУ – недійсний

Філарет Денисенко: «Помісний собор обов’язково буде, бо до статуту, зареєстрованого державними органами, необхідно внести зміни та доповнення. І цим статутом керуватися. Той статут, котрий був ухвалений на соборі у Софії 15 грудня, це статут грецької церкви, і дія його завершується отриманням Томосу. Про це мені сказав митрополит Еммануїл, коли ми з ним мали бесіду. Буквально він сказав так: «ви зараз у складі Константинопольського Патріархату. Але коли ви отримаєте Томос – ви автокефальна церква. Ви маєте право робити та розбудовувати свою церкву як хочете».

Тут «дідусь ПЦУ» видає бажане за дійсне. У самому Томосі написано чорним по білому, що жодне положення статуту ПЦУ не може протирічити положенням Томосу, а ті зміни, котрі Філарет хоче внести до статуту, якраз і протирічать тому, що у Томосі написано. Якби греки знали, що в Україні дійдуть думки, що статут ПЦУ, розроблений на Фанарі, буде діяти всього лише кілька тижнів, тобто до отримання Томосу, вони навряд чи би цей Томос дали. Але греки, про котрих ще в часи святого князя Володимира казали, що «греці лукаві суть», не оцінили належно лукавства українських розкольників.

Теза 6: Епіфаній – помилка та обманщик разом з П. Порошенком

Філарет Денисенко: «Якби я знав те, що відбувається, то я б його (Епіфанія, – ред.) не висунув кандидатуру (на посаду глави ПЦУ, – ред.). А я довіряв йому, що він буде йти прямим шляхом, а він іде кривими дорогами. Цього я не передбачив, тому що я довіряв йому стовідсотково. А те, що я йому довіряв, то якби я за нього не боровся на соборі, то він предстоятелем би не був».

 

Філарет думав, що Епіфаній його не обмане. Людина, котра порушила свою архієрейську клятву у 1992 році, і обманула весь єпископат РПЦ… Він що, всерйоз думав, що його «духовне чадо», котрого він сам вигодував та виховав, не вчинить так само? Що він не обмане його, Філарета? Якщо це так, то це дивовижний психологічний парадокс: людина, котра обманює інших, сподівається, що стосовно його самого всі решта будуть чесними. Але так не буває: що посіє людина, те й пожне.

Філарет Денисенко: «Я вам сказав, що домовленості були між мною та Президентом, і Епіфанієм теж. І не тільки з ними, а й з усіма архієреями. Що я буду керувати церквою зсередини, разом з Епіфанієм, а він представляє церкву ззовні. А я не представляю церкву ззовні. Ось така домовленість. А письмово ми не підписували, бо я довіряв і Президенту, і Епіфанію довіряв. А вони обманули».

Бідний, наївний «дідусь ПЦУ», хіба він не знав, що має справу з політиками? А в політиці «вчасно зрадити – значить передбачити». Просто Епіфаній зробив це першим.

Теза 7: Епіфаній – маріонетка. Але чия?

Після того, як «дідусь ПЦУ» плакався про те, як Епіфаній його ігнорує та не дає рулити ПЦУ, було задане питання: «Чому це відбувається? Чому, за вашими словами, вас не допускають до управління церквою?».

Відповідь була попереджена вельми цікавим вступом. «Почесний патріарх» спитав: «Хочете знати правду чи просто відповідь?».

«Правду, правду!», – закричали журналісти.

І ось тоді Філарет всім відкрив очі: «Правда полягає у тому, що не він (Епіфаній, – ред.) керує, а ним керують. Не він управляє, а ним управляють. І він мені сам сказав: «не все від мене залежить». Якщо ти предстоятель, то чому від тебе не все залежить. Значить, є якісь сили, котрі є вищими за тебе, і вони хочуть не те, що ти хочеш. Тому й кажеш, що не все від мене залежить». На прохання уточнити, що це за сили, Філарет не відповів. Але якщо згадати про його слова на початку прес-конференції, то виходить, що ці «якісь сили» – Москва. Отже, шляхом нехитрих логічних міркувань, приходимо до того, що Філарет звинуватив Епіфанія не в чомусь іншому, як у роботі на Москву.

Однак, спостерігаючи за діями всіх фігурантів та нинішнього скандалу, і взагалі всього проекту ПЦУ, не можна позбавитись відчуття, що всі вони поводяться як маріонетки, але тільки не Москви або Вашингтону, а маріонетки гріха. І з кожною серією «гри престолів» у ПЦУ це стає все більш очевидним. Рабство гріху – найбільш страшне та найбільш тяжке. Але позбавитись його простіше за все: «З того часу Іісус почав проповідувати та говорити: покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне» (Матф. 4, 17).

Чи покаються?

Кирило Александров

Попередній запис
Нардеп про релігійні афери Порошенка: Це нехтування Православ’ям
Наступний запис
Ігуменя Серафима: Прибрали фігуру на Банковій – завалився фундамент ПЦУ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее