Ставлення митрополита Андрея до Третього рейху не змінювалось. Шептицький відкрито висловлював підтримку новим завойовникам і закликав народ до підтримки нової влади. 25 липня 1941 року митрополит Андрей звертається до галицького селянства з безпрецедентним для церковного діяча зверненням «До хліборобів»: «Шановні хлібороби! Німецька армія визволила вас із тяжкого рабства. Сьогодні ви можете вільно працювати для добра вашої сім`ї і вашого народу. Одначе ваше звільнення накладає на вас обов`язок по відношенню до власного і до німецького народів. Беззастережно виконуйте розпорядження ваших сільських властей і німецької армії. Більшовизм приніс вам тільки зло і нещастя. Тепер ви повинні самі піклуватися,щоб ваші діти та весь народ досягли кращого життя! Весь урожай, якого не потребуєте самі, не зволікаючи, доставляйте на збірні пункти за відповідну винагороду. Хто продає зерно в інші руки, крім збірних пунктів, грішить проти Бога, держави і народу і підлягає суровому покаранню…»(1).

В надзвичайно важкий для України момент, коли нацисти вели активний наступ, митрополит Андрей звертається до людей у своїх посланнях. У них простежується один лейтмотив – послух владі й заклик до співробітництва з нею, а будь-який опір німцям розцінювався як гріх проти церкви. 19 вересня 1941 року гітлерівці зайняли Київ, у зв`язку з чим митрополит Шептицький звернувся до фюрера з вітаннями: «Як голова української греко–католицької церкви я передаю Вашому Превосходительству мої сердечні поздоровлення по поводу оволодіння столицею України, златоглавим містом на Дніпрі – Києвом!… Я буду молити Бога про благословення перемоги, яка стане запорукою миру для Вашого Превосходительства, німецької армії і німецького народу»(2).

«Найвищою» оцінкою діяльності ГКЦ в цей період, напевно, стали слова губернатора Галичини Карла Ляша: «Я з особливим задоволенням відзначаю, що греко-католицька церква відноситься до німецької влади з повним довір`ям. Я переконався у цьому під час відвідання митрополита графа Шептицького і на основі бесіди з ним. Ми підтвердили, що наші думки і наші плани єдині»(3).

Політика греко-католиків щодо розповсюдження уніатства на ті території України, де воно було не притаманним, в цей час була неординарною. Процес насадження був настільки лицемірним, що повністю розкрив саму суть явища «унія». 10 червня 1942 р. на синоді греко-католиків було прийнято документ «Головні правила душпастирства», в якому містилась чітка вказівка щодо прозелітизму на православних парафіях: «Якщо хто-небудь із духовенства знаходиться на території не приєднаної Православної Церкви, то має право заснувати прихід… При цьому слід мати на увазі декілька особливостей, зокрема в таких приходах потрібно залишити по-старому всі традиції в обрядах, науках віри і моралі, які не протирічать католицькій вірі. Поминати за Літургією ім`я папи можна лише добре зорієнтувавшись в ситуації, щоб з першого разу не відштовхнути парафіян від себе… Дозволяється залишати в таких храмах ікони тих святих, які не визнаються в католицькій церкві, щоб не викликати обвинувачень в латинізації…»(4).

Та з часом прихильне ставлення митрополита Андрея до Гітлера починає поступово згасати. В листі до папи Пія XII від 29 серпня 1942 року Шептицький дає оцінку діяльності нацистській владі, але вже дещо песимістичну: «…після 12-місячної радості з приводу визволення нас німецькою армією від більшовизму вводиться незрозумілий режим терору і окупації, який стає все більш важким і невиносимим. Влада німецька є злою, воістину диявольською, і то, мабуть, ще в більшій мірі, ніж влада більшовицька…»(5).

Та пізніше стан справ греко-католиків характеризується як доволі непоганий: «…наше духовенство одержує щомісячно від німецького уряду 50 марок. Дозволяється священикам вчити дітей катехізису в школах. Влада не мішається до проповіді і управління приходів. Дозволили відкрити семінарію і Теологічну Академію і зараз вони нормально функціонують: за цей час видано шість номерів «щоквартальника», ми приступили до організації монастирів…»(5).

Також важливим моментом, на який вже звертали увагу, була співпраця з військовими формуваннями, які створювалися під протекторатом окупаційних німецьких військ. 28 квітня 1943 року було створено дивізію СС «Галичина». Про тісну співпрацю між цією організацією та уніатами ми можемо зробити висновок з висловлювань самих греко-католиків. Так, 29 квітня 1943 року за богослужінням в соборі святого Юра священик Василь Лаба відзначив: «По згоді фюрера ми знайшли можливість для створення стрілецької дивізії. Воскресіння галицької армії – це повернення до нашої давньої традиції. Здійснюється воно в час, коли йде важка боротьба з більшовизмом, бажаючим завоювати всю Європу…До цього закликає нас Бог, як колись закликав хрестоносців…»(6). Перемишльський єпископ Йосафат (Коциловський) урочисто вітав молодь, яка вступила в ряди дивізії: «Діти мої! Будьте вірними і чесними воїнами великого фюрера і Христа!»(7)

Такими закликами ієрархи греко-католиків намагалася впроваджувати в реальність плани Адольфа Гітлера. Розрахунок Шептицького базувався лише на мріях про впровадження «унії» на теренах Радянського Союзу. У 1944 році, коли радянські війська почали контрнаступ риторика митрополита Андрея змінилася. У листі «Приближення більшовизму» він висловлює уже кардинально інші постулати щодо пануючого класу: «…ми радісно чекаємо моменту, коли німці залишать місто…прихід більшовиків, можливо, буде мати ту добру сторону, що він покінчить з анархією, пануючою на Україні»(8).

Вище наведені факти свідчать про тісну співпрацю греко-католиків з нацистським режимом в роки Другої Світової Війни. Паралельно з цим варто зауважити, що риторика уніатів в подібних ситуаціях лишається незмінною. Нещодавно лідер греко-католиків Святослав Шевчук поставив підпис під текстом з вибаченнями на адресу польського народу за події 40-х років, які зараз іменують Волинською трагедією. Потрібно сказати, що в той час греко-католицьке духовенство доволі активно підтримувало ОУН і УПА. Цікаво, коли уніати вибачаться перед українським народом за пронацистський колабораціонізм в період 2-ї Світової?

Марк Авраменко

Джерела:

1. Послання Їх Екселенції митрополита Андрія Шептицького до хліборобів//Українські щоденні вісті. – Львів, 27 липня 1941 року.
2. Партійний архів інституту історії партії при ЦК Компартії україни. – Ф 57, оп.4. – Спр. 338.- Л. 131 – 132.
3. Львівські вісті. 24 вересня 1941 року.
4. Центральний Державний Історичний Архів у Львові (ЦДІА). Ф.201, оп. 46, с. 1518, л. 127.
5. Actes et documentes du Saint Siege relatifs ala seconde querre mondiale. ІІІ, s. 625 – 626, nr. 706
6. Львівські вісті. Львів, 29 квітня 1943 року.
7. Дмитрук К. Уніатські хрестоносці вчора та сьогодні. – М., 1988. – С. 254.
8. Гриньох І. Слуга Божий Андрей – благовісник єдності. – Мюнхен, 1961. – С. 23.