Архієпископ Вінницький і Барський Варсонофій розповів як ставитись до подій навколо Церкви, чи боятись знищення Церкви, чому протестанти підтримують ПЦУ і чому «ієрархи» ПЦУ є мирянами. Інтерв’ю публікує СПЖ.
– Ваш попередник єдиний з правлячих архієреїв УПЦ, хто перейшов в ПЦУ. Як вас прийняли в єпархії? Які настрої серед священників та простих вірян?
– Самі люди і священики були підірвані тією зрадою, тому що їм говорилось одне – що так, я залишаюся вірним, нікуди не переходжу, ні з ким не буду переходити, та коли вони побачили 15 грудня, що колишній митрополит Симеон там вже на «соборі», зрозуміли. Це дуже було боляче. І коли ми вже спілкувалися, мене окриляла їхня отака віра, що все буде добре. Коли я приїхав, зібралося стільки людей – я, чесно кажучи, не очікував. Тому що минув один день – 17-го назначив мене Синод, я ж одразу після Літургії їду.
Така кількість віруючих людей – це, знаєте, надихає. Тим більше, коли я бачив у них сльози радості. А радості – бо вони, після тої зради, хотіли зустрітися, щоб був архієрей їхній. І це мене, звичайно, надихало, особливо, коли вони розпочали вітання словами пасхальними – Христос воскресе, воістину воскресе. Пасхальний був настрій, це, звісно, мене окриляло.
Коли є підтримка, коли є люди віруючі – тоді є з ким молитися, є з ким відстоювати храми. Особливо це, звичайно, священнослужителі – тут, на Вінниччині особливо, такі стовпи Православ’я, бо вони не побоялися сказати у той час колишньому митрополиту Симеону, що «ні, ми залишаємося в нашій Українській Православній Церкві». Не дивлячись на те, що вони могли постраждати, могли би їх звільнити, перевести парафії – вони не побоялися заявити йому прямо в очі, що вони не будуть нікуди переходити. Тому це мене надихає, що є такі священики, є такі миряни. Я вірив, надіявся, що Господь допоможе мені в цей непростий час.
В першу чергу яке завдання – зберегти, допомогти вистояти. Це підтримка, коли ми підтримуємо один одного. Мене підтримують ті ж самі священики і миряни, я підтримую священників, людей. Коли ми єднаємося, тоді ми і є сила Православ’я.
– Зараз по всій Україні відбувається «перехід» парафій в ПЦУ. Але далеко не завжди добровільно. Яка ситуація в вашій єпархії?
– Підтверджую, що використовуються методи тиску, передусім на священиків, на громаду. Це сьогодні, здебільшого, по селах: спускаються інструкції, щоби кожний голова районної ради «перевів» храми у новостворену структуру. При розмові з чиновниками мені говорять, що вони не тиснуть, а допомагають перевести в цю структуру. Але навіть враховуючи, що вони і «допомагають», і тиск є, на сьогодні в ПЦУ перейшла невелика кількість.
Звичайно, для нас боляче, що використовується адміністративний ресурс, і якраз наш Вінницький регіон є таким ніби випробувальним полігоном, де тестуються оці нові методи. І хоча зараз прийняті закони, вони трактуються на свою користь. Проводять загальні збори територіальної громади, визнають їх як збори релігійної громади, підписують протоколи, передають в управління з прав релігії, які ці протоколи реєструють, і заявляють людям, що громада перейшла. Хоча священик залишається, активна громада, яка ходить в храм, залишається. А коли зібрати всіх з села, та ще й залежно від того, як ставиться питання – ви хочете залишитися з Москвою чи з Україною, то зрозуміло, що люди, які в Церкві розуміють трохи, чи зовсім не розуміють, кажуть «так, ми хочемо бути в українській Церкві».
Але ж потрібно правильно відповідати, що у нас якраз і є Українська Православна Церква. Так, в єдності з Руською Православною Церквою, але у нас в Україні свій адміністративний центр, ми не перераховуємо кошти, як до сьогоднішнього дня на зібраннях ось такі звинувачення лунають, що перераховують кошти в Москву, віддають на зброю, на патрони і потім знищують наших хлопців. От якщо таку інформацію на зборах в селі розказують, то людина голосує проти нашої Церкви.
Але ж це неправда! Ніхто кошти не передає ні в Москву, ні на зброю. Тобто вони на такому обмані проводять такі збори і люди, на жаль, голосують за перехід у нову структуру. Але навіть потім, коли розуміють, говорять, мовляв, от якби знав, не проголосував би, не підписав би. Деякі бабусі говорять, що «підписала, бо прийшов голова села» чи інша авторитетна людина, та запитала – ви хочете Москву чи Україну.
Підписують ті, які мало чи зовсім не ходять до храму. Навіть візьмемо приклади в нашій Вінницькій єпархії. От проголосували, перейшла, як вони кажуть, територіальна громада у новостворену Православну Церкву України. Але в храм ніхто не ходить. Навіть ті храми і батюшки, які перейшли, – вся активна громада з церкви пішла, і ми служимо десь по хатинах, у нових приміщеннях.
Так, наприклад, Лука-Мелешківська: у тому храмі, що забрали, залишилося п’ять чоловік, а одна людина дала нам свій будинок, ми там облаштували тимчасово престол, вівтар, і там відправляються молебні, вечірні, літургії. І туди приходять, батюшка каже, на вечірню та утреню десь 26 людей, а на літургію – до 50 людей приходять. Тобто самі люди, які активно ходили в храм, вони не перейшли до новоствореної структури. А ті, які проголосували, вони ж до храму не ходили, і ходити туди не будуть.
Тому на сьогодні навіть ті села, які є зараз на сайті обласної адміністрації – що розпочато процедуру зміни юрисдикції, це тільки на папері, для галочки. Бо там немає ні священика, ні активної громади.
Ті зі священиків, що хотіли перейти, вагалися з якихось причин – ті перейшли давно, їх було десь десятеро священнослужителів. А я, коли був на зібранні і мені казали, що «все, зараз усі перейдуть», запитав: де ви знайдете 12 тисяч священиків, які можуть замінити – які з освітою, які знають традиції? Навіть якщо взяти Вінницьку єпархію – 270 священиків. Де ви знайдете на сьогоднішній день 270 священиків, які зможуть замінити тих, які, як ви вважаєте, неправильно моляться чи неугодні? Тому ці переходи поки що на папері. Навіть ті, що перейшли зі священиками, залишилися без парафіян, храми пусті.
Я вважаю, що це невелика кількість «переходів», зважаючи на використання адміністративного ресурсу, обман при голосуванні. І на сьогодні я не бачу такої тенденції, що храми будуть переходити, навіть за умови тиску. Скільки я розмовляю зі священиками, вони кажуть: «Ми будемо захищати свої храми, ми їх будували, ми в них молилися, ми в них хрестилися, ми хочемо, щоби ці храми залишилися в Українській Православній Церкві на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм».
– Наскільки справедливо відбувається передача ПЦУ церковних приміщень та майна?
– У нас на Вінниччині більшість батюшок самі все розпочинали, просили землю. Мало таких храмів, де є один ктитор, більшість – це священик сам ходив, вибивав землю, потім, як у нас заведено, ходив по храмах десь у районному центрі, збирав гроші. Той допоміг, інший. Цей батюшка все акумулював, збудував храм. А зараз заявляють претензії, що храм має бути власністю всієї громади.
Кожен священик, наприклад, на Хрещення, ходить окропляє хати, хтось щось жертвує, на Пасху прийшли, пожертвували – зрозуміло, ми цінимо пожертви кожної людини, але якщо в реальності розібратися, то, на жаль, за ті копійки у селі не побудуєш храм. Той самий батюшка говорить: так, я ціную ті пожертви, що давали люди в селі, але більшість коштів я збирав чи то в районі, чи їздив до Вінниці, чи десь у Києві шукав людей. Тож не можна сказати, що це громада побудувала. Так, зрозуміло, що громада приймала участь. Але на сьогодні вони заявляють, що це повинно бути власністю громади. Причому заявляють це ті люди, які не допомагали храму.
Батюшка прийшов, показує фотографії. От дивіться, каже, місце закладали, є фотографії, є відео – нікого з тих людей немає. Є фотографії, коли вони ходили різали балки – ніхто з тих людей у цьому участі не приймав. Але вони зараз заявляють, що вони також десь допомагали.
– На зборах села щодо переходу у ПЦУ люди, що голосують, називають себе вірянами, членами парафії. Але чи дійсно це так?
– Парафіяни – це ті люди, які сповідуються, причащаються, приймають активну участь у житті Церкви. Тому ці парафіяни мають право голосувати та обирати, до якої юрисдикції повинна Церква відноситись. Але на сьогодні, на жаль, голосують ті люди, які не ходили до храму, навіть є такі випадки, що протестанти голосують за перехід в ПЦУ. Як їхні голоси можуть прийматися?
Знаю кілька таких випадків, коли громади мені скаржилися, що головою комісії був протестант, село протестантське, і з них десь десятеро точно підписалися. Це ми також хочемо озвучити, наприклад, на Всеукраїнській Раді Церков, чи на нашій Обласній Раді Церков. До протестантів ми вже зверталися – чи ті їхні члени, що голосують, хочуть перейти до нової структури, Православної Церкви України, чи як. Говорять, ні, вони не переходять. Чому ж вони тоді приймають участь у голосуванні?
Таких випадків багато. Це говорить про те, що голосують за перехід люди, які не є активними віруючими, а люди, які є колоцерковними чи навіть нецерковними. Читав одну переписку, де один з тих, хто ратував за перехід у нову Церкву, підписався «атеїст Київського патріархату». На жаль, багато отаких от атеїстів голосують за перехід в ПЦУ.
– Деякі віряни, бачачи тиск на Церкву, знаходяться в пригніченому та розгубленому стані. Що б ви сказали таким людям?
– Зруйнувати Церкву неможливо. Ми знаємо з Євангелія, що «врата ада не одолеют ее». Тому ми, віруючі, ми надіємося на Христа. Господь захистить. Незалежно від того, які були прийняті закони, який був тиск від чиновників чи інших служб, Господь збереже Свою Церкву. Наше основне завдання – щоб ми залишилися в Церкві, а Церква й так збережеться. А чи ми залишимося в цьому кораблі Спасіння? Це найосновніше.
Якраз оцей період Господь і послав для того, щоб очистити зерно від лушпиння. Зараз якісь люди відійшли, ті, які є мало віруючі. Тому Церква тільки очищається. Найосновніше, щоб ми віднеслися до цього періоду, до цього випробування правильно і не роптали, а щоб зробили певні висновки.
– Зараз УПЦ звинувачують у сепаратизмі, зв’язках з Москвою, «Руським міром» тощо. Що ви можете сказати стосовно цих нападок?
– На жаль, використовується політична мета – досягнути якихось своїх земних цілей правителями нашої країни, і ми знаємо, що все це тимчасове. Засоби масової інформації кожного дня показують картинку: люди гинуть, йде війна, Росія. Вони одразу підв’язують нас туди і таким чином налаштовують людей проти нашої Церкви, хоча наша Українська Православна Церква отримала статус незалежності ще в 1990 році – раніше, ніж була проголошена незалежність нашої держави, України. Вона має всі права широкої автономії з 90-го року. То скажіть: як ми зв’язані з Москвою, як ми зв’язані з Путіним? Ніяк!
Так, за церковною лінією ми маємо спілкування з Руською Православною Церквою, наш Патріарх – Кирил, ми маємо певні молитовні зв’язки з Руською Православною Церквою. Тому це політично використовують Москву і Путіна для того, щоб добитися своєї мети десь на виборах, ще в якихось випадках. А віруючі люди знають, що наша Українська Православна Церква – незалежна, має широку автономію.
Храми ми будували не для Москви. А тут, наприклад, у Вінниці, люди самі будували, по цеглинці зносили, оформлена власність релігійної громади и їх ніхто нікуди не буде вивозити, ніякі кошти не передаються в Москву, бо все це обман, все це – фейки. Всі знають, що в цій Українській Православній Церкві вони хрестилися і будуть в ній молитися. Ніхто їх не змусить зрадити Христа.
– Ми знаємо, що нова Церква утворена з розкольницьких структур УПЦ КП та УАПЦ. Як в УПЦ відносяться до ПЦУ та її очільника Епіфанія?
– Це новостворена структура, невизнана у світовому Православ’ї, і ми її не визнаємо як церковну структуру. Це розкольники. Ми не визнаємо хіротонію Епіфанія, тому що його, так би мовити, висвячував Філарет. На сьогоднішній день він для нас просто світська людина у костюмі, яка надягла панагії.
І це позиція не тільки наша, це позиція всього світового Православ’я. Це не сприймається ні священиками, ні віруючими людьми. Бо так може кожний створити нову структуру, кожний політик створить під себе свою нову церкву – там помісну, там обласну, хтось районну візьме створить. А що, йому не можна в районі створити свою церкву? Створив Церкву, взяв Ваню-тракториста, купив йому облачення, панагії, одягнув – все, у нього вже своя новостворена структура. Але вона не має ніякого відношення до апостольського преємства і до Церкви Христової.
– В якому статусі знаходяться канонічно рукоположені священики УПЦ, які перейшли до ПЦУ?
– В цій новій структурі є вихідці з Київського патріархату, тобто їхню хіротонію Церква взагалі не визнавала, то взагалі мирські люди. Той самий Епіфаній – це мирська людина для нас.
Священики Вінницької єпархії, які перейшли до цієї нової структури, в них залишився сан, тому що вони його отримали в нашій Українській Православній Церкві, але вони, так само, як і два митрополити, заборонені в священнослужінні, тому їхні таїнства на сьогоднішній день не дійсні, і вони, на жаль, обманюють людей, коли звершують таїнства чи обряди і треби.
Якщо вони не принесуть покаяння, то потім вже тільки Священний Синод має право зняти сан, який вони отримали в нашій Українській Православній Церкві.