Заява Синоду РПЦ щодо агресії греко-католиків проти Православ’я на заході України в 80-90-х роках ХХ століття

Час читання: 5хв.

В кінці 80-х на початку 90-х років минулого століття  на теренах Західної України розгорілася кампанія уніатів по захопленню православних храмів. Чимало священиків та мирян були позбавлені можливості звершувати молитви у церквах, що для багатьох стали другою домівкою. Хоча ці події вже можна назвати історією, вони чомусь не викликають великого ажіотажу в суспільстві чи навіть серед прихильників демократії. Більше того, сама УГКЦ трансформувалася у певний релігійно-державницький інститут, який, як вони вважають, має право на прийняття доленосних рішень в контексті релігійної ситуації в Україні.

Проте, як і будь-яка інша історична подія, ситуація із захопленнями православних храмів уніатами мала свої цікаві моменти. Серед таких – реакція канонічної Православної Церкви, очолюваної на той час екс-митрополитом Філаретом (Денисенко), на ці події. Навідміну від його теперішньої позиції, тоді митрополит чітко відрізняв праве від лівого, а чорне – від білого. Тепер, через зміну політичної кон’юктури та особистого положення Денисенка, він воліє співчувати УГКЦ, шукаючи в середовищі уніатів визнання та розуміння.

До прикладу наведемо заяву Синоду РПЦ, членом якого свого часу був Філарет, присвячену зростанню греко-католицької агресії проти Православ’я в 80-90-х роках XX століття.

Заява

Священного Синоду Руської Православної Церкви

у зв`язку із ситуацією

в західних областях Українського Екзархату

«Священний Синод з глибоким смутком і тривогою сприймає трагічну ситуацію, що склалася останнім часом у західних областях України в зв`язку з жорстокими та протиправними діями, організованими представниками т.з. комітету «по захисту Української католицької Церкви», деякими діячами Народного руху України за перебудову та католиками східного обряду проти православних віруючих. На превеликий жаль, це відбувається на фоні бездіяльності або прямого потурання місцевих властей.

Ми звертаємо увагу на ряд насильницьких і злочинних актів, які порушують мирне життя людей, штучно розпалюють ворожнечу і ненависть між православними та католиками. Захоплюються храми православних общин і оскверняються їхні святині. Духовенство та віруючі насильно виганяються і не мають можливості молитися відповідно до православної віри та церковних правил.

Починаючи з Преображенського храму у м. Львові, захопленого 29 жовтня 1989 р., мали місце десятки аналогічних випадків. Були також спроби захопити кафедральні собори у Львові, Тернополі та Івано-Франківську. Це супроводжувалося фізичними сутичками між уніатами, що нападали, та православними, що оборонялися. Одна з таких сутичок, яка мала місце 13 грудня 1989 р., перешкодила архієпископу Львівському і Дрогобицькому Іринею увійти до Андріївського храму для відправи в ньому богослужіння у престольний празник. Архієрея було грубо відтиснуто групою безчинствуючих людей, а храм захоплено.

Подібне мало місце у м. Сокаль при спробі єпископа Кіровоградського Василія увійти до храму для відправи в ньому богослужіння на запрошення правлячого архієрея та місцевої парафії. 12 грудня, в результаті захвату уніатами православного храму у Золочівському районі Львівської області, помер священик Василь Бочало. З тієї ж причини священик Преображенської церкви м. Львова Йосип Стегній все ще перебуває у лікарні в тяжкому стані.

Від православних з різних місць надходять тривожні повідомлення: загрожуючи фізичною розправою, їх схиляють до переходу в унію, примушуючи підтвердити це своїми підписами.

Ми вважаємо, що в такій ситуації опитування населення щодо його конфесіональної приналежності не може бути об`єктивним.

Ми також із занепокоєнням засвідчуємо, що в західних областях України державний закон не діє, зневажається Конституція СРСР, грубо порушуються міжнародні угоди з прав людини та релігійної свободи, лунають заклики до видалення православних з території західних областей України, розпалюється ворожнеча всередині українського народу та міжнаціональний розбрат.

В цій обстановці від імені нашої Церкви ми звертаємося до ІІ З`їзду народних депутатів СРСР, до урядів Союзу РСР та УРСР, до місцевих органів влади, громадськості, до православних і католиків, до всіх віруючих і невіруючих громадян нашої країни з проханням усвідомити всю трагічність ситуації, яка склалася в західних областях України, та її можливі сумні наслідки для долі нашої Вітчизни. Ми вважаємо, що законність, а не насильство, може зупинити сутички і створити передумови для розв`язання конфлікту. Ми закликаємо до негайного припинення всіх насильницьких актів, до звільнення захоплених храмів, до відновлення законності та забезпечення для всіх гарантованої Конституцією свободи совісті.

Уповаючи на милість Божу, ми закликаємо як православних, так і католиків молитися одне за одного і пам`ятати, що права одних не можуть бути задоволені за рахунок прав інших, що через діалог, а не через конфронтацію лежить шлях до вирішення проблем, які розділяють нас протягом віків».

Схожі публікації