1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. Греко-католицька Церква в роки Другої Світової Війни

Греко-католицька Церква в роки Другої Світової Війни

«Непереможну німецьку армію вітаємо як визволительку від ворога. Встановленій владі віддаємо належний послух»

(Митрополит Андрей Шептицький «Пастирський лист» від 1 липня 1941 року)

 

В роки Другої Світової Війни кожна із сторін конфлікту переслідувала власні цілі. Прикро, що сьогодні історія спотворюється. Вірніше, пишуть її під певний політичний проект. Та цінність цієї науки не в тому, як її подають для усього загалу, а в дослідженні усіх деталей та об`єктивній оцінці подій.

В період Другої Світової Війни греко-католицька церква постала в досить  неоднозначній позиції щодо діючого ладу. Підтримка Адольфа Гітлера, хвалебні пісні на адресу нових завойовників  – все це викликає відвертий подив. Все би нічого, якби подібні дифірамби паралельно не співались радянському атеїстичному режиму.

Під владою більшовиків

В період з 1939 – 1941 рік до митрополита Андрія Шептицького та очолюваної ним УГКЦ радянська влада не виявляла жодної цікавості. З 1267 уніатських парафій жодна не була закрита. Очільник уніатів знаходився у Львові і безперешкодно займався своїми справами. 9 жовтня 1939 року без відома Риму митрополит Андрій скликав у Львові синод ієрархії ГКЦ на території Радянського Союзу. Рішенням цього синоду передбачалось утворити на території СРСР чотири екзархати, предстоятелі яких мали підпорядковуватися Львівському митрополиту.

Священик Йосиф Сліпий був призначений екзархом Великої України, єзуїт із Дубно Антоній Неменцевич – екзархом Білорусії, ігумен студитів Климент Шептицький очолив екзархат у складі Росії, Фінляндії та Сибіру, а Микола Чарнецький був поставлений на чолі Волинського екзархату. План цей здійснювався з метою прозелітизму на території радянського союзу, де уніатство було незвичним явищем.

В листі до римського понтифіка Пія XII Шептицький озвучує досить штучний ультиматум задля більшої популярності уніатизму: «Прошу Вашу Святість благословити мене на смерть за віру і єдність церкви. Через мою смерть церква не тільки нічого не втратить, але, навпаки, виграє. Так потрібно, щоб хтось став жертвою окупації».

7 квітня 1940 року Андрій Шептицький пише: «Я комунізм ніколи не називав і не називаю нашим ворогом чи ворогом церкви… Я збираюся звернутися до уряду СРСР, щоб він дозволив мені і десяткові духовних осіб ведення роботи …за східним кордоном нашого краю».  На перший погляд  досить суперечливі заяви – ніби готовий страждати, а з іншого боку й не противиться діючому ладу.

На слова Шептицького проливає світло одна з представниць польського підпілля В. Пєховська: «Він виразно дав зрозуміти (Шептицький – Авт.), що коли б радянська влада дозволила поширення унії на цілій Україні, то в той же момент він зі всією ГКЦ був би готовий до співробітництва з СРСР…».

Співпраця з ОУН – УПА

Паралельно до співпраці з комуністами, в духовенства УГКЦ зав’язались доволі теплі стосунки з членами ОУН. Два військових батальйони «Роланд» та «Нахтігаль» духовно окормлялись священиками греко-католицької церкви. Військовим капеланом легіону був призначений уніатський священик Іван Гриньох, його помічниками стали В. Дурбак і Р. Лободич. Призначені вони були самим Шептицьким за проханням Степена Бандери.

30 червня 1941 р. радянські війська залишили Львів. За декілька годин батальйон «Нахтігаль» увірвався у Львів та проголосив утворення нового державного органу – Крайового уряду, прем`єром якого обрали Я. Стецька. Урочисто зустрічав нових визволителів Андрей Шептицький та духовенство УГКЦ.

Сам  Стецько, заступник лідера ОУН, зачитав «Акт проголошення Української держави» : «На Західних землях України створюється українська влада, підлегла Українському національному урядові, котрий буде створено в Києві. Новостворена Українська держава буде тісно співпрацювати з Великою Німеччиною, яка під керівництвом свого вождя Адольфа Гітлера створює новий лад в Європі і допомагає українському народу звільнитися від московської окупації. Українська національна армія разом із союзною німецькою армією буде боротися далі проти  московської окупації і за новий порядок в усьому світі».  

Союз греко-католиків та нацистів

В момент окупації України Рейхом, митрополит Шептицький починає тісну співпрацю з новими політичними союзниками. У зв`язку з проголошенням Крайового Уряду Шептицький видає «Пастирське послання»: «По волі Всемогутнього і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного почалась нова епоха в житті Соборної Самостійної України. Народні збори, які відбулися вчора, утвердили і проголосили цю історичну подію. Повідомляю тебе, український народе, про таке вислуховування наших молитв, і закликаю тебе до прояву вдячності Всевишньому, вірності Його церкві, а також до прояву послуху властям. Воєнні часи вимагають від нас ще багато жертв, але справа, почата в ім`я Боже і з Божою благодаттю, буде доведена до успішного кінця. Жертви, необхідні для досягнення нашої мети, проявляються передусім у слухняному підкоренні Божим законам, непротивленню розпорядженням влади…Переможну німецьку армію вітаємо як визволительку від ворога. Встановленій владі віддаємо належний послух. Визнаємо Головою Крайового правління західних областей України пана Ярослава Стецька».

Більш ніж зрозумілі мотиви та щирі переживання «Мойсея» української землі. Кров і страждання мільйонів людей, тягар війни, ганебне ярмо німецької окупації – все це використовувалось Шептицьким як фундамент для унійної діяльності. Плани митрополита щодо майбутнього описує помічник Шептицького, куратор дивізії СС «Галичина» Василь Лаба: «…літав мріями (Шептицький – авт.) над Східною Україною, яку німці легко займали, так як воїни радянської армії, зломані і збентежені, масово здавались в полон. Митрополит виношував думки про самостійну Україну і об`єднання церквів…».

10 липня Львівський митрополит видає «Послання до духовенства», в якому зобов`язує своїх священиків «мати приготовлений прапор німецької армії – червоне полотнище, а на ньому вишита на білому фоні свастика – який можна вивісити на своєму будинку».

Незважаючи на сприятливі обставини, мрії про незалежність України під протекторатом Гітлера так і залишилися мріями. Ніхто і ніколи зі сторони Німеччини не розглядав Україну в контексті автономії чи певного протекторату. Однак політичні амбіції Митрополита Андрія на цьому не закінчилися.

6 липня 1941 року разом з урядом УНР була створена «Рада Сеньйорів», що мала бути своєрідним парламентом при новому уряді. Очолив дану організацію сам Шептицький. Ось як в своїй резолюції ця установа віддає глибоку шану та повагу новим завойовникам: «Представники львівської громадськості, зібрані 6 липня 1941 р., вітають непереможну німецьку армію під керівництвом великого вождя Адольфа Гітлера, котра принесла українському народові визволення від більшовицького гніту…».

Таким чином розпочалася тісна співпраця греко-католицької церкви та 3-го Рейху, а Андрій Шептицький помалу перетворився в політика, для якого політичні та місіонерські плани протистоять істинному християнському вченню. Та це був лише початок лицемірних планів «владики» Андрія.

Марк Авраменко 

 

 

Попередній запис
На Хмельниччині осквернили кладовище та зламали хрести
Наступний запис
Політолог: питання про те, що нинішня УПЦ нібито є загрозою національній безпеці України – є загрозою національній безпеці України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее