Церква, держава та карантин: хронологія взаємодії

Время чтения: 3мин.

У контексті нападів на Церкву за нібито небажання дотримуватись карантину освіжимо у пам’яті хронологію подій.

Ще 13 березня (до запровадження карантину!) митрополит Галицький і Львівський Філарет, глава Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров’я, зробив заяву, у котрій закликав віруючих дотримуватись рекомендації Міністерства охорони здоров’я, а також озвучив заходи, котрі УПЦ вжила для профілактики розповсюдження інфекцій.

17 березня Кабінет міністрів України заборонив проведення масових релігійних заходів з участю понад 10 людей у храмах.

Того ж дня митрополит Філарет опублікував детальну інструкцію з проведення санітарно-профілактичних заходів у храмах. У всіх єпархіях були вжиті безпрецедентні дії для дотримання гігієни у церковних закладах та храмових приміщеннях.

18 березня слідувала заява Священного Синоду УПЦ, котрий погодився з рішенням Кабміну. З того часу в храмах УПЦ не проводились богослужіння з участю понад 10 чоловік.

Нагадаємо, представник Мінздраву Віктор Ляшко підтвердив, що у самих храмах (різних конфесій) порушень практично не було: «Не так багато було порушень у самих церквах. Тобто були допущені порушення, але це були не масові, а одиничні церкви, котрі допустили віруючих у сам храм і не дотримувались норм».

Якщо скажуть, що УПЦ мала взагалі закрити храми, то, по-перше, цього не вимагала влада, а по-друге, Всеукраїнська рада церков (ВРЦіРО), до котрої входять і «ПЦУ», і УГКЦ, виступив проти закриття храмів. Тобто це була погоджена позиція всіх конфесій, а не лише УПЦ.

27 березня Предстоятель УПЦ виступив зі зверненням до пастви, у котрому закликав дотримуватись приписів влади. Та і в подальшому неодноразово виступав із похожими закликами.

Щодо окремих випадків зібрання людей біля храмів, тут треба згадати досвід Болгарії, де храми були відкриті для віруючих, однак відповідальність за дотримання ними санітарно-профілактичних приписів були покладені не на духовенство, а на правоохоронні органи! І це абсолютно логічно, адже Церква не може виконувати якусь «силову» функцію.

По аналогії із Болгарією, в Україні передусім поліція, а не духовенство, мала би модерувати ситуацію біля храмів, або на підходах до храмів. У тому числі можна було забезпечити роздавання масок, пропускний режим тощо. Мова не про якісь репресивні заходи, але про те, щоб допомогти людям бути організованішими.

Можливо, владі варто припинити шукати винних і подумати про більш конструктивні форми співпраці між державою та Церквою за прикладом Болгарії?

Правблог

Похожие публикации