За інформацією наших джерел, в бесіді Браунбека і Варфоломія піднімалося і питання “амманської” ініціативи Патріарха Єрусалимського. Розглядалися різні варіанти дій на даному напрямку. Зокрема, сторони проговорили сценарій, який передбачає переконання глави Єрусалимської Церкви в доцільності відкласти проведення Всеправославного наради на пізніший період (нагадаємо, що раніше планувалося все організувати в лютому).
Далі вже йдуть наші припущення і судження.
Як ми бачимо, фактор часу грає знакову роль як для американської, так і грецької сторони. Вони зацікавлені в тому, щоб виграти як мінімум кілька місяців.
Для чого це потрібно? Не виключено, що за даними бажанням стоїть конгломерат причин.
По-перше, союзники сподіваються забезпечити до Всеправославного наради визнання “ПЦУ” ще 1-2 Помісними Церквами (в першу чергу, йдеться про церковний Бухарест). Такий розвиток подій дозволить зміцнити позиції Константинополя і знизити рівень представництва на заході під егідою Єрусалиму (в разі розширення табору підтримки Фанара в умовний Амман можуть не поїхати і так поки не особливо палаючі цією ідеєю Грузинська і Болгарська Церкви).
По-друге, Фанар бажає вирішити проблему “балканських” розколів до зустрічі в Йорданії, де Сербська Церква могла б поставити питання про протиправність такої політики фанаріотів і зажадати у інших Церков висловити чітку позицію щодо наміру Константинополя визнати нових розкольників.
Не варто скидати з рахунків і той факт, що в разі успіху церковний Стамбул обросте новими васалами, які спільно з “ПЦУ” і Помісними Церквами, що підтримали розкол, фактично утворюють нову вселенську “православну церкву”, що складається з 7-8 суб’єктів.
І ось тут виникає ще один аспект. Якщо греки за підтримки американців досягнуть успіху в реалізації такого сценарію, то вони самі зможуть зібрати свій “Амман”, на якому відбудеться остаточне визнання і цементування ролі Константинополя як першого без рівних (рішення нібито буде прийнято від імені “вселенського православ’я”). А тих, хто не погодиться з подібним результатом, оголосять розкольниками, змушуючи Церкви, що залишилися, або приєднатися до табору Варфоломія (щоб “не опинитися в ізоляції”), або “визнати” себе в якості “ізгоїв” в рамках “істинного православного світу”.
Звичайно, сказане вище є припущенням, однак, як би там не було, зрозуміло одне – фактор часу грає зараз визначальну роль. І саме тому потрібно докласти зусиль, щоб зустріч в Аммані пройшла в намічені терміни.